Вольфганг Шрайєр - Гараж пана Якобса

— Гм… — пробурчав він. — Але ж сума не та. Тут не вистачає п’яти сотень!

Доктор Шерц пустив ці слова повз вуха. Він знову відчув грунт під ногами і вирішив піти козирем.

— Руді, я повинен розповісти тобі одну маленьку, але досить цікаву історію.

— Давай, — буркнув Якобс. — Тільки якщо вона не довга.

— Бо в тебе лишилась усього одна хвилина, Уль, — єхидно додав Боббі. Він ще не помітив зміни в настрої боса, хоч цю зміну легко зрозумів би кожний, хто хоч трохи знав Якобса. Вигляд справжніх банкнот, — байдуже, що це тільки половинки, — завжди справляв на Якобса заспокійливий вплив. До того ж, ці гроші нагадали йому, що ними він завдячує докторові Шерцу; адже той спланував усю потсдамську операцію.

— Так слухай, — сказав доктор Шерц, не звертаючи уваги на запізнілу репліку Боббі. — Я взнав, хто нас тут під дверима підслухував у понеділок увечері. Так, я вже знаю це.

— А хто? — Шеф почав виявляти нетерпіння.

— Спочатку пообіцяйте мені, що ви цій людині нічого не зробите.

Якобс і Боббі кивнули.

— Так от, це була Рут.

Якобс схопився з місця.

— Це точно? Можна тобі вірити?

— Так. Тільки прошу тебе, хай те, що я сказав, лишиться між нами. Я не хотів би, щоб це роздзвонили. Будь ласка, Руді, сядь і заспокойся.

Але Якобс зробив якраз протилежне. Не промовивши й слова, він підійшов до каміна і відчинив потайні дверцята в панелі.

Боббі Копш сидів з роззявленим ротом. Він сам собі не вірив. Доктор Шерц посварився з Рут! На інше пояснення у Боббі просто не вистачило розуму. Але ж у такому разі його власні шанси зростають! Тому він нетерпляче дожидався, що ж буде далі.

Якобс тим часом зняв трубку і покрутив ручку телефону. Як звичайно, відповіло одразу півдесятка різних голосів.

Якобс відкашлявся.

— Питаю всіх: де зараз Рут Дойчман?

Контора відповіла:

— Півгодини тому вийшла і пішла до вілли.

— Ввійшла до вілли через задні двері, — уточнив вартовий у парку.

Бос поклав трубку й зачинив дверцята. Потім повернувся і люто, але тихо сказав:

— Може, вона й зараз стоїть тут, під дверима!..

— Піти подивитись? — послужливо вихопився Боббі.

— Не треба. Тепер ми її позбудемось. Все… вся халепа через жінок, — розлючено прохрипів Якобс. — Боббі, ти потім зразу ж про неї потурбуєшся, розумієш?

Боббі Копш ледве приховував своє задоволення. Він кивнув і схвально буркнув. Боббі ще дужче зрадів би, якби треба було розправитись з доктором Шерцом, але це теж було непогане завдання.

— А тепер про Шенцліна, — сказав доктор Шерц, що намагався не випустити нитку розмови з своїх рук. — йому, так само, як і мені, й на думку не спадало кинути організацію напризволяще в хвилину небезпеки. Він прибув у наше розпорядження…

— Добре, — сказав Якобс; він помітив, що Шерц хоче забити йому баки, — але Шенцліна поки що облишмо. Займімось краще справою доктора Шерца. Про що ти там пащекував з Джонні Літтом?

— Руді, я буду цілком одвертий. Ми висловлювали невдоволення твоєю політикою. Джонні передусім підкреслював, що треба якнайскоріше вивезти друкарський верстат. Ми вирішили ще раз запропонувати тобі негайну евакуацію.

— Пропонувати ви можете скільки завгодно! — сказав Якобс.

Боббі хрипко, глузливо засміявся.

— Та, очевидно, ні, бо ти зразу вдаєшся до насильства, як тільки вчуєш заперечення. Я тебе з усією серйозністю прошу випустити Джонні.

— Просити можеш теж, Уль. Просити і пропонувати — такі речі я завжди вислухаю. Навіть коли пропозиції безглузді.

— Маєш рацію, — ошелешив Якобса несподіваною поступкою доктор Шерц. — Щиро кажучи, моя пропозиція справді була не надто розумною. Тому я більше на ній не наполягаю, тобто я вже не думаю про те, щоб стрімголов тікати звідси.

Від цих слів Якобсові на хвилину відібрало мову. Шеф задумався. Нарешті він сказав:

— І що ж це так змінило твій настрій?

— Бездіяльність поліції. Вони там більше нічого не роблять. Видно, хтось нарешті сказав цьому Горну: «Куш!» Може, ще все обійдеться, Руді! Ти тільки подумай! Може, нам ще пощастить залишитись тут!

Це були саме потрібні слова, і доктор Шерц зрозумів: з цього треба було починати! Бо коли Якобс почув, що його позиція підкріплюється солідними (принаймні на вигляд) аргументами, його наче хто підмінив; де й поділися вся його злість і підозри. Він забув, що всього дві години тому застукав детектива, який зарисовував візерунок шин «крейслера»; забув усю непевність і загрозливість становища, в яке він завів свою банду стількома зухвалими й ризикованими наскоками. Якобс підступив до доктора Шерца і вп’явся в нього гострим поглядом.