Вольфганг Шрайєр - Гараж пана Якобса

Поворот. Зменшити газ!.. Вода, що струмує по склу, химерно спотворює всі обриси. На якусь мить Александеру здалося, наче дорога тікає з-під машини. От паскудство! А який міг бути вечір… Еге, міг бути!.. Сто чортів!.. Знову пряма дорога, повний газ… Все одно заносить, хоч і не дуже, але ж…

Александер з перекошеним обличчям вчепився в кермо і втупив очі в вітрове скло, яке чимдалі мутнішало. «Що, як наскочимо на камінь?» — промайнуло в голові. Досить найменшого поштовху, щоб машина на цій слизькій поверхні полетіла шкереберть. А завтра тут знайдуть лише кілька шматків бляхи на деревах та мотор десь на ріллі… Хоч би не довелось гальмувати…

Швидкість поволі спадала. Надто небезпечно… Александер відчайдушним ривком перегнав якусь машину і зиркнув у дзеркальце.

— Кросбі?

— Yes? [6] Що таке? (Англ.)

— Так не можна. Ми скрутимо собі в’язи. На поворотах вона держиться добре, але як наддати газ, заливає скло і нічого не видно. Більше сімдесяти ніяк не можна.

Лью Кросбі перехилився через сидіння.

— Well, I see, [7] Добре, сам бачу (англ.) — прошипів він. — Слухай уважно. Ото попереду Міхендорф. Слухай! Піднімешся нагору, на автостраду. Ясно?

— Ні! На Галле! — крикнув Александер.

— Shut up! [8] Заткни пельку! (Англ.) Нагору, на автостраду, і зразу ж униз, другою стороною, ясно?

Александер не відповів, бо він мусив зосередити всю свою увагу, щоб благополучно проскочити містечко. Чорт забирай, чим воно скінчиться? «Крейслера» зроду ніхто не дожене, це наш найкращий коник… От тварюка чортова, падло, базікало прокляте!.. Хіба в таку погоду можна…

Ага, он голубий щит, в’їзд на автостраду. Кросбі сказав — праворуч… Це маневр, щоб утекти від поліції. Може, справді вдасться!..

На повороті Александер оглянувся назад, щоб оцінити становище. Метрів за двісті позаду мчав автомобіль — це, видно, той другий, про який говорив Шерц. За ним, ще метрів за триста, кілька одиночних фар — поліцейські мотоцикли, вісім чи десять. Наздоганяють?

«Крейслер» був уже нагорі, на автостраді. Кросбі перехилився наперед:

— Фари, вимкни фари, turn, turn, повертай, ну!

Александер вимкнув зчеплення і різко крутнув кермо ліворуч. «Крейслер» круто повернув на роздільну смугу. Залопотіли, затріщали кущі. Мотор тихо гудів. Вдалині світилась блакитна неонова вивіска готелю «Міхендорф». Назустріч прогуркотів автопоїзд. Зараз повинна з’явитись друга машина, за нею — зграя поліцейських мотоциклів. Після крутого повороту Александер раптом втратив орієнтацію. Він скрізь бачив вогні; а фари «крейслера» були вимкнені. Машина з тихим гудінням намацувала дорогу; під’їхала небезпечно близько до схилу… Жах здушив Александерові серце. Але він не розгубився, знайшов поворот і, не вмикаючи фар, з’їхав униз.

Погоня тривала; трюк удався не зовсім. Лью Кросбі, що вдивлявся в заднє вікно, все ще бачив крізь туманну завісу дощу світле кружальце однієї фари. Може, якийсь випадковий мотоцикліст, що не має нічого спільного з поліцією… В таку погоду? Навряд…

— Газ, boy, [9] Хлопче (англ.). газ! — скомандував Кросбі. — Побачимо, може, вдасться вшитись! А як ні, то слухай уважно: я скажу «Look out», [10] Увага (англ.). тоді ти притиснеш машину до правого краю і стукнеш по запальничці, вдавиш її зовсім у щиток, you understand? [11] Зрозуміло? (Англ.) І зразу ж ліворуч, до лівого краю дороги. You will see, police [12] Побачиш, поліція (англ.). тоді геть. You can rely on that! [13] Можеш бути певний! (Англ.)

Александер не мав ані найменшого уявлення, що це означає. Але було ясно, що цей маневр повинен усунути безпосередню небезпеку. Спокій супутника передався і йому. І все ж він інстинктивно натискав на акселератор.

Перед машиною в завісі дощу виринула темна маса якогось селища. Мелькнув жовтий щит. Фари вихопили з темряви перші будівлі, залили їх сліпучо-білим світлом, і от вони вже позаду. По обидва боки дороги вискакували з темряви стіни будинків. Александер натиснув клаксон, автомобіль триголосо заревів і з швидкістю сімдесят кілометрів на годину влетів у містечко. Чотири шини з свистом розбризкували на кілька метрів грязюку і воду з калюж. Знову заревів клаксон. Болото летіло в віконниці будинків. На смерть переляканий велосипедист заїхав у чиїсь ворота.

На дорогу підступно вибігає якийсь паркан і летить назустріч. Александерові вже вчувається тріск дерева, він ледве встигає звернути. Носок лівої ноги легенько торкається педалі гальма. Обережно! Поворот! Стіни будинків раптом стають упоперек, усе крутиться; стрілка спідометра сповзає на 65–60 — 60–55 — 50… Мимо торохтить невидимий у темряві віз, ось він потрапляє у промінь фари… Дерево вискакує з ряду — обережно! — і мчить просто на радіатор — чорт! Трохи звернути вліво… Праворуч бензоколонка… Назустріч мотоцикл, фара сліпить очі… ах, падлюка!.. Ліворуч якийсь мур… ще волосинка, і був би зачепив… бам! Якась зруйнована будівля, хай йому біс… Ах, слава богу, проскочили!