Алла Серова - Подвійне дно

— В тебе блідий вигляд. Важка ніч?

Це лікар Матяш, досить молодий, але нахабний тип. Йому чомусь здається, що він неперевершений красень і серцеїд, і всі жінки падають йому під ноги, як стиглі сливи. Та це, повторюю, лише плід його хворобливої уяви. Нічого такого в ньому немає, просто високий, худий смаглявий тип з копицею чорного волосся. Думаю, в нього волохаті ноги і сідниці, а я цього терпіти не можу.

— Доброго ранку.

Я взагалі не заводжу собі друзів, а на роботі намагаюся звести розмови до мінімуму. Мені ніхто не потрібен. Добре знаю, що мене за це тут страшенно не люблять, та мені на це начхати. Шеф мене через це не вижене, напевне знаю. Бо я — хороший лікар.

— Ти люб’язна, як завжди.

Лікар Матяш чекає, що я зірвусь, вони тут усі цього чекають, та даремно.

— Наталко, запрошуй пацієнта.

У нашій приймальні не сидять у черзі. Пацієнти знають свій час. Ну от, день почався. Тепер до другої години я випадаю з життя. Це приносить мені добрі гроші. Я не ідеалістка, як Рудий. Казала йому: давай вдвох спеціалізуватися на стоматології! Можна ще патологоанатомом, теж непогано. Ні, пішов у хірургію. А це не дуже добре оплачується, та й морока яка!

— Вже йдеш?

Лікар Матяш — просто липучий кретин. Невже не видно, що йду? Прийшла друга зміна. Ми всі йдемо.

— До побачення.

— Чекай. Може, зайдемо десь, я пригощу тебе?

— Дякую, це зайве.

— У тебе хтось є?

— До побачення, колего.

— Лізо, почекай!

— Вибач, я поспішаю.

— Ти завжди поспішаєш.

— Зараз почнеться дощ.

— Я хотів би поговорити з тобою.

— Звернись до психоаналітика. В мене інший фах.

— Лізо, будь ласка…

— Іншим разом.

Я не люблю цього типа, він якийсь слизький. А він, мабуть, має якийсь комплекс, тож його муляє, що хтось може не звертати увагу на його персону. Господи, чим ти думав, коли відбирав розум у чоловіків?

Я влаштувалась в цю клініку три роки тому, а Матяш був тут зіркою місцевого масштабу серед жінок. За кілька місяців у мене з’явилися постійні пацієнти, що потім рекомендували мене своїм знайомим. А лікар Матяш звернув на мене увагу і почав всіляко це демонструвати. Чесно кажучи, якби це сталося влітку, я б тільки посміялась. Але так вийшло, що пробило хлопця якраз серед зими, коли я з особливою насолодою орудую щипцями і бормашиною — аби вгамувати роздратування. І шановний колега отримав добрячого відкоша. Схоже, це його досі турбує, бо час од часу він пробує взяти фортецю. Можу запевнити, цього ніколи не станеться.

Жіночий колектив є жіночий колектив. Мене почали виживати. Спочатку не записували до мене пацієнтів. Я приходжу на роботу, а в мене нікого нема. Виявилось, що медсестра з регістратури казала, що в мене немає вільних годин, все зайнято. Мені вистачило одного телефонного дзвінка шефові, аби все стало на свої місця. Клініка платна, ми маємо приносити прибуток, і нічиї симпатії тут не мають значення. Шеф під виглядом пацієнта подзвонив до регістратури і попросив записати до мене, по тому почув стандартну брехню. Не вірячи почутому і моїй інформації, він не полінувався і перевірив мій розклад — істина спливла, як масло на воді. Змовниць просто звільнили. Мені дали спокій. Тільки колега Матяш ніяк не вгамується, маньяк.

Домівка зустріла мене запахом борщу. Рудий вміє готувати і робить це з натхненням. Я теж умію, але без натхнення. Рудий багато що робить із задоволенням, а я — ні. Єдине, що приносить мені втіху — це коли я влітку у відпустці їду до села, де в нас є халупа. А там день при дні лежу на дивані і читаю детективи, запиваючи їх кока-колою. І нікого навкруги. Таке враження, що я сама в усьому світі. Єдиний, кого я в такий час терплю біля себе, — це товстий сусідський кіт. Це створіння абсолютно без комплексів. Без жодних моральних терзань він лізе на стіл і їсть усе, що йому пропонуєш, навіть дині. А якщо нічого не пропонуєш, він тим не переймається, а бере сам. Це просто чарівно!

— Як справи? У тебе вигляд вже трохи кращий.

— Маєш рацію. Мені вже краще.

— Я купила тобі джинси. Розмір у вас із Рудим майже однаковий. Де він, до речі?

— Спить. Сказав, що втомився пекельно.

— Це точно. В тій божевільні нема коли вгору глянути. Громадяни калічаться з дивовижною винахідливістю. Якось я була свідком, коли привезли парочку голісіньких коханців. У жіночки опік на спині і проломлено череп, а в чоловіка величезна гематома на члені.

— Як це?

— Ось слухай. Вони собі кохалися, аж схотілось їм їсти. От чоловік — а він працює кухарем в кафе — вирішив спекти млинців. Заколотив тісто, налив на сковорідку, аж тут жіночка до нього притискається ззаду. Він тоді й каже їй: давай, мовляв, не витрачай даремно часу. Вона присіла і робить йому міньєт. А кухар бере сковорідку, аби підкинути млинець на інший бік, та, видно, від насолоди трохи схибив — і шматок гарячущого тіста впав просто на спину жінці. А вона з переляку стисла зуби. Від болю кухар втратив розум і хряснув кохану сковорідкою по голові. Отаке буває через кохання, бачиш?