Маріо П’юзо - Хрещений батько

Охайний батьків кабінет набував вигляду занедбаного мебльованого номера. Майкл розторсав брата й зауважив:

– Коли нарешті ти перестанеш жити, як волоцюга, і накажеш прибрати в кабінеті?

– А хто ти такий, щоб указувати, – інспектор бараків? – огризнувся, позіхаючи, Сонні. – Майку, ми й досі не знаємо, куди збираються завезти тебе ці виродки – Солоццо й Маккласкі. Якщо нам не пощастить довідатися, то яким чином, у бісового батька, ми зможемо передати тобі пістолет?

– А чи не зміг би я пронести його із собою? – спитав Майкл. – Може, вони не стануть обшукувати мене, а якщо й обшукають, то, може, не надибають на нього, якщо ми його хитро заховаємо. А якби й знайшли, то й що – ну, заберуть, та й годі, ніякої трагедії не станеться.

– Ні, – похитав головою Сонні. – Нам треба напевне скористатися єдиною змогою здихатися цього виродка Солоццо. Запам’ятай: як буде нагода, спершу стріляй у нього. Маккласкі повільніший і не такий спритний. Ти встигнеш розквитатися з ним. Чи казав тобі Клеменца, щоб ти неодмінно викинув пістолет?

– Мільйон разів, – відповів Майкл.

Сонні встав із канапи й потягнувся.

– А як твоя щелепа, хлопче?

– Погано, – відповів Майкл. Вся ліва половина обличчя боліла, опріч тих місць, що здерев’яніли від скобок, які стягували щелепу докупи. – Він узяв зі столу пляшку віскі й хлиснув прямо з шийки. Біль трохи полегшав.

– Не дуже захоплюйся, Майку. Тепер не час налигуватися, – зауважив Сонні.

– Бога ради, Сонні, годі тобі гратися в старшого брата. Я воював проти міцніших хлопців, ніж твій Солоццо, та за гірших умов, щоб ти знав. Де, у бісового батька, його гармати? І чи є в нього повітряне прикриття? Може, є важка артилерія? Мінні поля? Він просто хитрий сучий син, що найняв стовбичити біля нього велике цабе з поліції. Досить наважитись убити їх – і крапка. Найважче зважитися. А вони не можуть знати, звідки чекати на небезпеку.

До кабінету зайшов Том Хейген. Привітався кивком і попрямував до телефона, зареєстрованого на фальшиву адресу. Кілька разів подзвонив, а потім скрушно похитав головою й сказав, звертаючись до Сонні:

– Хоч би тобі мекнуло. Солоццо до останку тримає це при собі.

Телефон задзвонив. Сонні відповів і підніс руку, ніби просив помовчати, хоча й так ніхто не розмовляв. Записав щось у блокноті, а потім сказав:

– Гаразд, він приїде туди, – і поклав слухавку. Тоді засміявся: – Цей Солоццо й справді сучий син, яких мало. Ось його умови: сьогодні о восьмій вечора він і капітан Маккласкі підберуть Майкла на Бродвеї перед баром Джека Демпсі. Потім поїдете до місця переговорів. Майкл і Солоццо говоритимуть італійською, так що ірландцеві-поліцаю буде невтямки, про що вони домовляються. Він навіть сказав мені: не турбуйся, Маккласкі не знає жодного слова по-італійському, опріч «сольді» [3] Гроші ( італ. ). . Турок довідувався про тебе, Майку, і знає, що ти розумієш сицилійський діалект.

– Я вже добряче призабув, але нам не доведеться довго розпатякувати, – сухо кинув Майкл.

Том Хейген зауважив:

– Ми не відпустимо Майкла, поки не матимемо у себе посередника. Про це домовлено?

Клеменца кивнув головою:

– Заручник у мене вдома, грає в карти з трійкою моїх хлопців. Вони не випустять його, поки не подзвоню.

Сонні знову відхилився назад у шкіряному кріслі.

– Як же нам розвідати про те кляте місце зустрічі? Томе, у нас є інформатори в «родині» Татталья. Як же сталося, що від них ніяких відомостей?

Хейген стенув плечима.

– Солоццо хитрий, як чорт, грає, тримаючи карти «біля орденів», і то так близько, що навіть не використовує нікого для підстраховки. Вважає, що з нього досить капітана і що секретність важить більше, ніж пістолети. Може, і так. Доведеться послати за Майком «хвоста» і сподіватися на щастя.

– Ні, кожний може здихатися «хвоста», якщо захоче. І це перше, що вони зроблять, – похитав головою Сонні.

А була вже п’ята година дня. Сонні із заклопотаним виразом на обличчі сказав:

– А може, нехай Майкл висадить у повітря всіх, хто буде в машині, коли вони під’їдуть до нього?

Тепер не погодився Хейген.

– А що як у машині не буде Солоццо? І все піде собаці під хвіст. Треба луснути, а неодмінно довідатися, куди завезе його Солоццо.

– Може, варто подумати, чому Солоццо робить із цього таку велику таємницю? – закинув слово Клеменца.

Майкл нетерпляче зауважив:

– Бо це гроші. Навіщо йому повідомляти нас, коли можна приховати? Крім того, він нюхом чує небезпеку. Мабуть, труситься хтозна-як, незважаючи на свого капітана, що завжди ходить за ним як тінь.