Маріо П’юзо - Хрещений батько

Майкл відмовлявся. Коли лікар допитувався, чому, Майкл шкірився й говорив: «Все ж таки маю хоч якусь згадку про мій дім».

Він насправді не дуже зважав на той біль, хай собі ниє, хоча в голові віддавало, немов від вібрації мотора-очисника якоїсь рідини.

Минуло майже сім місяців такого провінційного недбалого життя, коли Майкл відчув, що воно почало гнітити його по-справжньому. Якраз о цій порі в дона Томмазіно з’явилося багато роботи, його вже рідко можна було побачити на віллі. У нього виникли чергові непорозуміння з «новою мафією», що поставала в Палермо, – з молодими людьми, які швидко розбагатіли навколо післявоєнного будівельного буму в цьому місті. Вони вважали, що їхнє багатство надає їм можливість втрутитися в кровну ворожнечу старих сільських ватажків мафії, яких вони презирливо називали «вусатими Пете». Дон Томмазіно клопотався захистом своїх володінь. Отже, Майкл був позбавлений його товариства й мав задовольнятися байками доктора Таца, котрий уже почав повторюватися.

Якось ранком Майкл вирішив прогулятися аж на гори позаду Корлеоне. Зрозуміло, його супроводжували обидва пастухи-охоронці. Це робилося навіть не з огляду на захист від ворогів «родини» Корлеоне. Просто було небезпечно будь-кому не місцевому тинятися самому. Навіть місцевим – і то небезпечно. Округа кишіла бандюгами, загонами мафії, що ворогували між собою, загрожуючи водночас усім іншим. Поза тим його могли прийняти за оббирача «пагліайо».

Пагліайо – це невеличка зведена в полі споруда під стріхою, у якій зберігають знаряддя польової праці, щоби сільськогосподарським робітникам не треба було носити їх щодня зі свого будинку в селі. На Сицилії селянин не живе на землі, яку обробляє. Це вельми небезпечно, а поза тим орна земля, якщо вона в нього є, цінується дорого. Отже, він живе в селі й щоранку пішки подорожує на далеке поле. Робітник, котрий прийшов на лан і побачив, що його пагліайо обібране, – це й справді нещасна людина, у нього марно пропав робочий день. Коли влада виявилася безсилою забезпечити у цьому плані інтереси селян, проблемою зацікавилася мафія й вирішила її у своєму стилі. Вона вислідила і винищила всіх злодіїв, які оббирали пагліайо. Звісно, траплялося й так, що страждали невинні. Не виключено, якщо б Майкл проходив поруч щойно пограбованої пагліайо, його б могли визнати злодієм, якщо ніхто б не поручився за нього.

Отже, якось ранком Майкл вирушив через поля у далеку прогулянку в супроводі своїх двох відданих пастухів. Один із них був дуже простий хлопець, навіть простакуватий, мовчав як убитий, з непроникним, як у індіанця, обличчям. Це був жилавий невисокий сицилієць – як усі сицилійці до того часу, поки їх не починає розпирати десь у середньому віці. Його звали Кало.

Інший пастух був спритніший, молодший, він уже встиг побачити світу, переважно океанів, тому що під час війни працював матросом італійського військового флоту, хоча й недовго. Щойно він встиг зататуюватися – їхній корабель потопили, а він потрапив у полон до англійців. Але татуювання уславило його у своєму селі. Сицилійці нечасто розмальовують себе татуюванням – у них для цього немає ні часу, ні схильності. (Пастух Фабріціо пішов на це переважно, щоб замаскувати велику червону родиму пляму на животі). Хоча базарні візки вони прикрашали з обох боків гарними примітивними малюнками, зробленими дбайливо і з любов’ю. Хай там як, повернувшись до свого села, Фабріціо не вельми хизувався своїм татуюванням, хоча воно й відтворювало дорогу серцеві сицилійця картину: чоловік протинає кинджалом голих коханця й свою дружину, сплетених над його волосатим черевом. Фабріціо жартував із Майклом, розпитував про Америку, – від них не приховалося його справжнє походження. І все ж таки хлопці не знали, хто він є насправді, знали лише, що переховується і що про нього не можна патякати. Інколи Фабріціо приносив Майклу свіжий сир, від якого ще йшов запах молока.

Ішли курною дорогою, оминаючи віслюків, запряжених у грайливо розмальовані візочки. Навколо буяли рожеві квіти, помаранчеві сади, оливкові й мигдалеві гайки – усе квітувало. Це було несподівано. Майкл гадав, що побачить суху землю, адже сицилійська бідність стала легендарною. А побачив землю у несамовитому буянні, заслану квітчастим килимом, огорнуту пахощами цитринового квіту. Навкруги була така краса, що навіть годі собі уявити, як можуть люди наважитися залишати її. Скільки жорстокості треба мати до інших людей, щоб примушувати їх тікати з отаких райських садів.