Маріо П’юзо - Хрещений батько

– Через п’ять років? – Він усе ще сміявся. – Невже доведеться чекати аж так довго?

Через місяць після операції Люсі Манчіні сиділа біля плавального басейну готелю «Вегас», тримаючи в одній руці склянку з коктейлем, а другою погладжуючи Джулісову голову, що лежала у неї на колінах.

– Тобі не треба збиратися з духом, щоб наважитися, – підкушував її Джуліс. У нашому номері на нас чекає шампанське.

– А ти певен, що так скоро все увійшло в норму? – запитала Люсі.

– Я ж лікар, – відказав Джуліс. – Сьогодні особливий вечір. Ти хоч усвідомлюєш, що я буду першим хірургом у світовій медичній практиці, який випробує на собі наслідки медичної операції? Знаєш, є що порівняти: до того й опісля. Я матиму втіху, описуючи це для журналів. «Бачите, якщо «до того» існувала втіха психологічного порядку і з огляду на обізнаність хірурга-інструктора, то післяопераційний коїтус був надзвичайно приємний винятково через свою невралгічну…» – він замовк, бо Люсі так смикнула його за чуба, що він аж зойкнув від болю. Вона глянула насмішкувато на нього згори.

– Якщо ти не будеш задоволений сьогодні, я з повним правом можу сказати тобі: «Сам винен».

– Я працюю з гарантією. Я все сам спланував, хоча й доручив чорнову роботу старому Келлнеру, – відповів Джуліс. – Гаразд, треба трохи спочити, бо на нас чекає шалена ніч дослідницької діяльності.

Коли вони піднялися до свого номера – тепер вони жили разом, – на Люсі чекала несподіванка: вишукана вечеря і поряд із її бокалом шампанського в коробці для коштовностей масивна весільна обручка з діамантом.

– Це ще раз доводить, наскільки я впевнений у своїй роботі, – пояснив Джуліс. – Тепер пересвідчимося, що ти її заслужила.

Він був із нею дуже лагідний і ніжний. Спочатку вона трохи побоювалася, її плоть уникала його дотику, але згодом, упевнившись, вона відчула, як в її тілі збудилася пристрасть, якої вона ще ніколи не відчувала, і, коли після першого разу Джуліс прошепотів: «Я чудово працюю», – вона прошепотіла у відповідь: «О, так, чудово; так, чудово». Вони обидва засміялися одне до одного і почали кохатися знову.

Після п’яти місяців вислання на Сицилії Майкл Корлеоне нарешті почав розуміти вдачу свого батька, його призначення. Почав розуміти людей, подібних до Луки Бразі чи до безжального капореджіме Клеменци, збагнув, чому його мати несе свій хрест, не ремствуючи. Бо на Сицилії він побачив, ким би вони були, якби не повстали проти своєї долі. Він зрозумів, чому дон завжди говорив: «Кожній людині передбачено лише одне призначення в житті». Побачив, чому виникає зневага до влади й законного уряду, зрозумів ненависть до порушників «омерти» – закону мовчання.

Вдягненого в поношене вбрання, з довгастим кашкетом на голові, Майкла доправили з пароплава, що пристав до берега в Палермо, у саме серце острова Сицилія, у провінцію, контрольовану мафією, де місцевий капореджіме добряче заборгував його батькові за якусь давнішню послугу. У цій провінції було й містечко Корлеоне, назву якого дон узяв собі замість прізвища, коли багато років тому емігрував до Америки. Вже нікого з донових родичів не залишилося на цьому світі. Жінки повмирали від похилого віку. А чоловіки загинули у вендетах або ж емігрували до Америки, Бразилії чи до італійських провінцій на материку. Пізніше він довідався, що це невеличке бідне містечко посідає перше місце у світі за вбивствами на певну кількість населення.

Майкла поселили як гостя до помешкання нежонатого мафіозового дядька. Цей дядько, хоча йому виповнилося вже за сімдесят, все ще працював лікарем у своїй окрузі. Самому мафіозо теж було близько шістдесяти, він служив габелото при великому маєткові, що належав одній із найшляхетніших родин Сицилії. Габелото – щось на зразок наглядача над помістям багача – дивився, щоб бідні не займали незасіяних земель, щоб ні в який спосіб не зазіхали на майно, не браконьєрували, не чинили потрави, не випасали скотину й вівці на луках. Словом, габелото – це мафіозі, котрий за певну винагороду охороняє майно від бідняцьких зазіхань, законних чи незаконних. Якщо хтось із бідняків намагався вдатися до закону, який дозволяє йому купувати оброблену землю, габелото погрожував йому заподіяти тілесних ушкоджень, а то й вбити. Усе робилося дуже просто.

Дон Томмазіно контролював також розподіл води в цій місцевості й не допускав будівництва нових гребель, якщо таке пропонувалося римським урядом. Такі греблі зруйнували б прибутковий для дона бізнес з продажу води з артезіанських джерел, збили б ціну на воду, зіпсували б усю систему водопостачання, яка створювалася протягом століть. Проте дон Томмазіно дотримувався старих поглядів і вподобань, він не бажав уплутуватися в контрабанду наркотиків чи проституцію. У цьому плані дон Томмазіно не ладив з новою генерацією ватажків мафії, що поставали у великих містах, таких як Палермо, не мирив із новими людьми, котрі під впливом американських гангстерів, висланих до Італії, позбулися подібних принципів.