Марио Пьюзо - Сицилієць

Дона несподівано перервали. Пішотта досі стояв у проході, спираючись на стіну. Він сардонічно мовив:

— Можливо, росіяни нам пробачать.

Дон похолов, але ніяк не виказав лютого гніву на цього пихатого франтуватого вусаня. Він розглядав його. Чому цей молодик вирішив звернути на себе увагу саме зараз? Чому хотів, щоб дон Кроче помітив його?.. Дон Кроче запитав себе, чи може з нього бути якась користь. Його інстинкт, який ніколи не помилявся, відчув гнилизну в найдовіренішому з людей Ґільяно. Можливо, це хвороба, а можливо, і цинізм. Пішотта був із тих, хто ніколи й нікому не довірятиме повністю, а отже людиною, якій за означенням ніколи не можна довіряти повністю. Дон Кроче зважив усе це, перш ніж відповісти.

— Коли це чужоземний народ допомагав Сицилії? Коли чужоземець чинив із сицилійцем по честі? Молоді люди, такі як ти, — звернувся він прямо до Пішотти, — єдина наша надія. Хитрі, відважні й горді у своїй честі. Уже тисячу років такі люди приєднуються до «друзів друзів», щоб боротися з пригноблювачами, щоб шукати справедливості, за яку нині воює Турі Ґільяно. Час нам стати разом і зберегти Сицилію.

Ґільяно здавався нечутливим до сили донового голосу. Навмисно вдаючи нерозуміння, мовив:

— Але ж ми завжди виступали проти Рима й тих, кого ставлять керувати нами. Вони завжди були нам вороги. А тепер ви просите допомогти, довіритися їм?

— Бувають часи, — поважно відповів дон Кроче, — коли годиться об’єднатися з ворогом. Якщо християни-демократи правитимуть Італією, це буде найменш небезпечно для нас. Тому нам потрібно, щоб правили саме вони. Що може бути простіше?

Він трохи помовчав.

— Ліві ніколи не пробачать вам. І не сумнівайся в цьому. Вони надто лицемірні, не вміють прощати, не розуміють характеру сицилійців. Звісно, бідняки отримають свою землю, та чи зможуть вони лишити собі вирощене? Уявляєш собі наших людей, які працюють разом? Боже небесний, та вони вбивають один одного через те, білим чи червоним має бути вбрання Діви Марії в релігійній процесії.

Усе це він промовляв іронічним тоном людини, яка хоче, щоб слухачі розуміли, що це перебільшення, у якому, втім, чимало правди.

Ґільяно слухав, злегка всміхаючись. Він знав, що одного дня напевно муситиме вбити цього чоловіка; сила харизми дона Кроче, повага, яку він викликав, змусили Турі здригнутися від цієї думки. Наче всього лиш думаючи про це, він ішов проти власного батька, проти глибокого відчуття родини. Треба було ухвалити рішення — найважливіше з того дня, коли він став вигнанцем.

— Я згоден з вами щодо комуністів, — м’яко промовив Ґільяно. — Вони не сицилійці.

Він замовк. Він відчув, що саме тепер треба було підкорити дона Кроче своїй волі.

— Але якщо я виконуватиму брудну роботу для Рима, я мушу пообіцяти своїм людям винагороду. Що Рим може для нас зробити?

Дон Кроче допив свою каву. Гектор Адоніс спохопився налити йому ще, але дон відмахнувся від нього й сказав Ґільяно:

— Ми не обділяємо тебе. Андоліні приносить тобі інформацію про переміщення карабінерів, щоб ти завжди міг стежити за ними. Вони не роблять нічого особливого, щоб виманити вас із гір. Але я знаю, що цього недостатньо. Дозволь зробити тобі послугу, яка потішить моє серце й дасть радість твоїм батькові й матері. За цим столом, перед твоїм хрещеним батьком та твоїм вірним другом Аспану Пішоттою, я скажу тобі ось що: я небо й землю переверну, щоб забезпечити прощення тобі і, звісно ж, твоїм людям.

Ґільяно вже все вирішив, але хотів забезпечити собі якомога кращі гарантії.

— Я згоден майже з усім, що ви кажете, — сказав він. — Я люблю Сицилію та її народ, і хоч я й живу як бандит, та вірю в справедливість. Я зробив би майже що завгодно, щоб повернутися додому, до батьків. Але як ви змусите Рим дотриматися обіцянок? Ось що головне. Ви просите про небезпечну послугу. Я мушу отримати винагороду.

Дон поміркував. Тоді повільно й розважливо заговорив:

— Твоє право бути обачним. Але ти маєш плани, які я просив професора Адоніса тобі показати. Збережи їх на доказ твого зв’язку з міністром Треццою. Я спробую забезпечити тобі інші документи, щоб Рим боявся їх можливого оприлюднення в одному з твоїх знаменитих листів до газет. І, зрештою, я особисто гарантую тобі пробачення, якщо ти виконаєш своє завдання й християнсько-демократична партія переможе на виборах. Міністр Трецца дуже мене поважає й ніколи не зрадить свого слова.

Гектор Адоніс сяяв від захвату. Він уже уявляв собі щастя Марії Ломбардо, коли її син повернеться додому й перестане бути втікачем. Він розумів, що Ґільяно робить це суто з необхідності, але вважав, що цей союз Ґільяно та дона Кроче проти комуністів може стати першою ланкою в ланцюгу, який може зв’язати цих двох чоловіків щирою дружбою.