Марио Пьюзо - Сицилієць

Вони вийшли надвір, до великого саду. Майкл побачив охоронців біля воріт, та й унизу пляжем прогулювалося принаймні шестеро озброєних чоловіків. Величезний моторний човен стояв біля маленького пірса. Група людей у садку вочевидь чекала на зустріч із Пітером Клеменцою. Їх було зо двадцять, усі типові сицилійці в припиленому одязі, з крислатими капелюхами, наче бідніші версії дона Доменіка.

У дальній частині саду під лимоновим деревом стояв овальний дерев’яний столик із простими стільцями навколо нього. Клеменца з Майклом сіли, і тоді він гукнув до гостей. Від групи відділився чоловік, підійшов до них і сів за стіл. Клеменца розпитував його про життя. Чи він одружений? Чи має дітей? Чи довго працює на дона Доменіка? Хто його родичі в Трапані? Чи не думав він поїхати в Америку на заробітки? На останнє запитання всі неодмінно відповідали «так».

Стара в чорному винесла їм великий глек вина зі свіжими лимонами, тоді — тацю з багатьма склянками. Кожному з опитуваних Клеменца пропонував випивку й сигарету. Коли він закінчив, останній гість відійшов і група пішла геть із саду, Клеменца спитав Майкла:

— Ніхто з них не видався тобі неправильним?

Майкл знизав плечима.

— Вони для мене всі однакові. Усі хочуть в Америку.

— Нам удома потрібна свіжа кров, — сказав Клеменца. — Ми втратили багато людей і можемо втратити ще більше. Щоп’ять років чи десь так я повертаюся додому й привожу із собою дванадцять хлопців. Я сам їх треную. Спочатку дрібна робота: збирання, фізична сила, охорона. Випробовую їх на вірність. Коли мені здається, що час слушний, і є нагода, даю їм можливість проявити себе. Але з цим я дуже обережний. Якщо вже вони заходять так далеко, то знають, що матимуть від мене хороші гроші до кінця їхніх днів, якщо будуть вірні. Усі тут знають, що я рекрутую до сім’ї Корлеоне, і кожен чоловік у провінції хоче зустрітися зі мною. Але добирає їх мій брат. Ніхто не пройде до мене без його згоди.

Майкл обвів очима прекрасний сад із його барвистими квітами, запашними лимонами, старими статуями богів, викопаними з прадавніх руїн, та новими статуями святих, пофарбованими в рожеве стінами навколо вілли. Чудові декорації для добору дванадцяти вбивчих апостолів.

Ближче до кінця дня маленький «фіат» знову з’явився біля воріт вілли, охорона пропустила його. За кермом сидів Андоліні, а поруч із ним — дівчина з довгим вугільно-чорним волоссям і витонченим овальним обличчям живописної Мадонни. Коли вона виходила з авто, Майкл помітив, що вона й справді вагітна; хоча скромна широка сукня дівчини була звична для сицилійського жіноцтва, вона була не чорна, а біло-рожева з жахливим квітковим візерунком. Але обличчя дівчини було таке красиве, що сукня зрештою не мала жодного значення.

Майкл Корлеоне був здивований, побачивши на задньому сидінні маленьку постать Гектора Адоніса. Саме Адоніс познайомив їх. Дівчину звали Джустіна. У ній не було сором’язливості юності; це сімнадцятирічне обличчя мало силу старшої жінки, наче вона вже пізнала смак життєвих трагедій. Вона пильно розглянула Майкла, перш ніж кивнути головою, визнаючи їхнє знайомство. Наче намагалася знайти в його лиці натяк на зраду.

Одна зі старих жінок відвела її нагору, до кімнати, а Андоліні дістав з автомобіля її речі — одну невелику валізу. Майкл сам відніс валізу до будинку.

Того вечора вони повечеряли разом, усі, крім Андоліні, який поїхав назад на своєму «фіаті». Гектор Адоніс залишився. За столом вони обговорювали плани з переправлення Джустіни до Америки. Дон Доменік сказав, що човен до Тунісу вже готовий, і так буде далі, бо вони не знають, коли саме приїде Ґільяно, а тоді вже діяти доведеться швидко.

— Хто знає, яке зло він приведе за собою, — з легкою посмішкою завважив дон Доменік.

Пітер Клеменца сказав, що поїде з Джустіною до Тунісу й переконається, що вона сіла на особливий літак із документами, що дадуть їй змогу без перешкод в’їхати до Сполучених Штатів. А тоді він повернеться на віллу.

Опинившись в Америці, Джустіна передасть їм кодове слово, тоді й почнеться остання операція з порятунку Ґільяно.

Сама Джустіна за вечерею майже не говорила. Дон Доменік спитав, чи готова вона до подорожі цієї ж ночі, після такого тривалого денного переїзду. Коли дівчина відповідала, Майкл зрозумів, чим вона мала привабити Ґільяно. То були палючі чорні очі, рішуче підборіддя й вуста сильної сицилійської жінки, її владна мова.

— Подорожувати легше, ніж працювати, і не так небезпечно, як ховатися, — мовила вона. — Я ночувала в горах і полях із вівцями, то чому б мені не заночувати на кораблі чи на літаку? Авжеж, там буде тепліше.