Марио Пьюзо - Сицилієць

Батько Ґільяно обійняв його й схвально поплескав по спині. Обидві сестри були там, і Гектор Адоніс. Ще була сусідка — жінка на ім’я Ла Венера, вдова років тридцяти п’яти. Її чоловіком був відомий бандит на прізвище Канделерія — його близько року тому зрадили, і він потрапив у засідку поліції. Вона близько потоваришувала з матір’ю Ґільяно, але Турі був здивований, побачивши її на цьому зібранні. Запросити її могла тільки його мати, і він на мить здивувався — чому?

Усі пили, їли й поводилися з Турі Ґільяно так, наче він повернувся після довгої подорожі за кордон. А тоді батько захотів побачити його рану. Ґільяно підняв сорочку, відкриваючи великий полум’яний шрам, тканини навколо якого досі були чорно-сині від пострілу. Мати почала голосити, а Турі з усмішкою сказав їй:

— Тобі було б приємніше бачити мене за ґратами зі слідами від bastinado?

Хоча ця сцена відтворювала найщасливіші дні його життя, він почувався дуже далеким від усіх них. На столі стояли його улюблені страви: чорнильний кальмар, макарони із соусом з томатів та трав, смажене ягня, велика миска оливок, зелений та червоний салат, политі чистою оливковою олією першого тиснення, пляшки сицилійського вина в бамбуковій плетінці. Усе із сицилійської землі. Його батьки розповідали історії про своє життя в Америці, а Гектор Адоніс пригощав їх оповідками про славну історію Сицилії: про Ґарібальді та його знаменитих «червоних сорочок»; про Сицилійську вечірню, коли народ Сицилії повстав, вирізавши армію французьких окупантів багато століть тому. Ішлося завжди про Сицилію пригноблену — спочатку Римом, тоді маврами, норманами, французами, німцями, іспанцями. Горе Сицилії! Ніколи вона не була вільна, її люди завжди голодували, продаючи свою працю задешево, так просто проливаючи свою кров.

Отже, не було жодного сицилійця, який вірив би в уряд, у закон, у суспільний порядок — те, що завжди використовували, аби перетворити їх на робочу худобу. Турі роками слухав ці історії, вони закарбовувалися в його пам’яті. Але тільки тепер він усвідомив, що може це змінити.

Він дивився, як Аспану курить і п’є каву. Навіть на цьому радісному зібранні іронічна посмішка грала на його вустах. Ґільяно міг сказати, про що він думає й що мовить пізніше: треба всього лиш зробити дурість, щоб тебе підстрелив поліцай, тоді скоїти вбивство, стати злочинцем, і тільки тоді твої близькі поводитимуться з тобою так, наче ти святий, і покажуть тобі всю свою любов. Утім Аспану був єдиний, від кого Турі не почувався відрізаним.

А ще ця жінка, Ла Венера. Чому його мати запросила її, чому вона прийшла? Вона була ще красива: обличчя різке й сильне, з чорними бровами й такими темними червоними вустами, що в задимленій кімнаті із закритими фіранками вони видавалися майже фіолетовими. Про її фігуру нічого не можна було сказати, адже вона носила традиційну для сицилійських удів безформну чорну сукню.

Турі довелося розповісти всю історію стрілянини на «Чотирьох перехрестях». Його батько дещо сп’янів від вина й задоволено гарчав, слухаючи про смерть поліцая. Мати мовчала. Тоді батько розповів про те, як фермер приходив у пошуках свого віслюка, і про власні слова: «Радій, що втратив тільки віслюка. Я втратив сина».

— Віслюк по віслюка прийшов, — завважив Аспану.

Усі розреготалися. Батько Ґільяно вів далі:

— Коли фермер почув, що там убито поліцая, то надто перелякався, щоб заявляти про зникнення тварини, боявся, що на нього чекає bastinado.

— Йому все буде відшкодоване, — сказав Турі.

Нарешті Гектор Адоніс коротко виклав свій план порятунку Турі. Сім’ї загиблого виплатять компенсацію. Батьки Ґільяно заставлять свій шматок землі, щоб дістати гроші, сам Адоніс внесе частину. Але головна тактика — дочекатися, доки вляжеться гнів. Урядовцям та родині вбитого продемонструють вплив великого дона Кроче. Зрештою, то був майже нещасний випадок, жодної злої волі з жодного боку. Можна розігрувати фарс, аж поки родина жертви та ключові посадові фігури співпрацюватимуть між собою. Єдиний недолік — документи, залишені на місці вбивства. Але десь за рік дон Кроче може зробити так, що вони зникнуть зі справи. І що важливіше, Турі Ґільяно цей рік має триматися подалі від небезпеки. Має зникнути в горах.

Турі терпляче слухав їх, усміхався, кивав головою, не показуючи роздратування. Вони досі вважали його таким, яким він був під час Фести понад два місяці тому. Кожух і зброю він зняв, пістолети лежали під столом, біля його ніг. Але ані це їх не вразило, ані його огидний велетенський шрам. Вони не могли уявити собі, як розірвалася його душа, коли удар дістало тіло, не могли уявити, що йому вже не бути тим юнаком, якого вони знали.