Леонід Кононович - Феміністка

— А що там інтересного! — буркнула Цуцичок.

— Ну, то я й купив цю книжку, — провадив Барабаш, — а там не про це… А для чого було писати, що воно про це! Я так розумію: раз ти пишеш про це діло, — значить, описуй хто, кого, як…

— … і скільки разів! — докинув я.

— От-от! — кивнув Барабаш. — Щоб усе в натурі було… тоді народ прочитає й похвалить. А то ходить кругом, як той кіт біля гарячої сковороди з м'ясом…

Цуцичок зневажливо скривилася.

— Розбираєтеся ви, як свині в апельсинах! — сказала вона й, узявши «Сексуальні дослідження», перегорнула кілька сторінок. — Тут ось які глибокі думки — про любов, про красу… про високі поривання двох сердець! Та хіба ж воно вас, одморозків, цікавить…

На столі ожив селектор.

— Цуцичок? — поспитався в динаміку шеф. — Оскар прийшов?

— Давно вже… Сидить ось… лекції нам читає про секс!

— То якого ж хріна він не заходить! — обурено вигукнув Мурат. — Ми на нього тут чекаємо вже биту годину… Давай його сюди, хутко!

Я підвівся.

— Сидиш тут! — звелів я Барабашеві. — Нікуди не відлучатися.

— А я? — подала голос Мацюцька.

— А ти, — сказав я їй, — теж почекай… зараз будемо вирішувати, що з тобою робити! Втямила?

— Так точно! — відрапортувала Мацюцька, схопившись на ноги.

В кабінеті за тютюновим димом світу не видно було.

— Ага, — сказав полковник Урилов, — ось і коняка з яйцями прийшла! Ану присядь, голубе…

Я впав у фотель і допитливо глянув на шефа.

— Ну?

— Гну! — гаркнув зненацька Урилов, грізно скрививши свою банякувату мармизу. — Ти для чого це, скот безрогий, хріновиною зайнявся? Тобі що, геть уже клепки повипадали? Макітра розсохлася й мізки течуть, еге?

— Якісь проблеми? — спокійно запитав я.

Мурат пахнув сигарою й докірливо подивився на мене.

— Послухай, — озвався він, — я все розумію, звичайно… одного тільки не можу втямити: навіщо ти цю дитину втягнув у наші розборки?

— Дитину? — витріщивсь я на нього. — Яку, в дідька?! Урилов насунув козирок свого червоного картуза на очі

й, перегнувшись через стіл, сливе упритул наблизив до мене свою цинічну мордяку.

— Я зараз тобі в око як засвічу, то ти знатимеш яку, бугаїно колгоспна! — тихо промовив він. — Я тебе, котяро скотобазний, ось женитися на ній заставлю, втямив? Ти, бляха, всеньке життя будеш каратися в нерівному шлюбі й лікті кусати, мов скотина! Ти станеш старий і ні на що не здатний, а вона вилізе на тебе верхи й буде вимагати сексу, — ти тоді згадаєш полковника Урилова, скот безрогий! Ти в мене знатимеш тоді, як малолєток залучати в оці собачі діла, де кров мішками ллється й трупи падають! Ти не подумав про те, що її можуть убити? Не подумав, котяро ти одморожений?! Я потяг до себе скриньку з сигарами.

— Мацюцька, — сказав я розважливо, — сама влізла в оці діла, де падають трупи! Це сталося тоді, коли вона стала працювати на товариство. Сам знаєш: довкола оцієї Лесі крутяться якісь темні справи… До речі, скільки я їх знав, оцих Лесь, — і завжди вони мені капості чинили! Прокляте якесь наймення… Це по-перше. Тепер про небезпеку для життя. Взагалі, — я посміхнувся, — ситуація тут склалася вкрай кумедна. Я думав, що використовую Мацюцьку для полювання на шантажистку… а насправді шантажистка використовувала її для того, щоб мене вполювати!

— Як це? — не втямив шеф.

— Городить, бугаїна, що й на голову не налазить! — буркнув Урилов.

Я стенув плечима й коротко розповів про сьогоднішню перестрілку біля мосту.

— Розумієте, — виснував я, — вони прослуховували Мацюцьчин телефон! І встановили, що вона працює на «Тартар». А потім улаштували елементарну пастку, щоб вивести з цієї справи мене, — адже я встиг багато чого з'ясувати! Зокрема, й те, що вся ця справа пов'язана з перебуванням Лесі на африканському континенті. Одне слово, це типова кримінальна історія, і я розплутаю її, що б там не сталося! До речі, — я глянув на Мурата з Уриловим, — ви знаєте, що таке феміністка?

— Хве… що-що? — вибалушився на мене Урилов.

— А ти? — обернувсь я до шефа. Той із сумнівом покрутив головою.

— Так от, феміністка — це жінка, яка ненавидить чоловіків… — почав я менторським тоном — і за десять хвилин виклав їм усю ту лекцію, яку прочитала мені Мандела. Коли я скінчив, Урилов схопився обома руками за голову.

— Так ось чому впала народжуваність в Україні! — вражено заревів він. — А керівники держави не знають, що й думати, — десять років підряд спеціяльно світло вимикали вечорами, а демографічного вибуху все нема! Недарма наш міністр доручив мені цим собачим товариством зайнятися, щоб його чорти вхопили! Та треба ж їх спинити, цих феміністок, а то гаплик буде Україні! Сьогодні ж треба Першому Лідерові доповісти — хай терміново скликає засідання Ради Національної Безпеки! Боже, боже, це ж катастрофа, інакше не скажеш…