Леонід Кононович - Феміністка

— Га? — підняв я голову.

— Ну, чого ти знущаєшся з мене, кіска-сосіска? Я в тебе про що питаю?

— А, охороняти. ніхто не буде!

— Як це?

— Неоднократно… — пробурмотів я, водячи пальцем по сторінці.

— Що? — не втямила Кіска-Сосіска.

— Неоднократно Уиндем целовал ее грудь, белую, словно лепестки розы, — прочитав я, піднявши догори пальця, — и всякий раз ее тело напрягалось, как струна, изнемогая в пучине страсти, которая… Й ти читаєш такі книжки? Ти що, здуріла на старості?

— Кіска-сосіска, так це ж про любов! Я душею відпочиваю, втямив? А то все ці бакси, рекетня…

— …податкова інспекція! — підказав я. Вона знову махнула рукою.

— Ой, не кажи! Так хто ж буде нас охороняти?

— Ее тело охватила сладкая дрожь. Милый, не надо… — Я розмахнувся й пожбурив книжку через усю кімнату. — Та що це таке, — заревів я обурено, — де не відкрий, скрізь «не надо» та «не надо»! Що ти мені оце підсовуєш, га?

Кіска-Сосіска нагнулася й підняла книжку.

— Знаєш що, — сказала вона, — зараз як дам по мармизі! Не хочеш — не читай… а кидатися моїми книжками немає чого, ясно? Розбирається він сильно… одморозок!

— Все, все… — підняв я руки догори. — Мовчу. Німий як могила.

— Ото там ти й опинишся, коли будеш кидати! — Вона ніяк не могла заспокоїтися. — Тут прочитаєш та хоч трохи забуваєшся за ці проблеми… а воно ще кидає, диви!

Я посміхнувся. Що проблеми, то проблеми… Кілька років тому я проїжджав окружною й загледів таку картину: здоровезний джип-черокі притис до узбіччя крихітного форда, й троє дагестанців тягнуть із-за керма жінку, котра верещить мов порося. Певна річ, я теж одморозок і людину мені зарізати, як раз плюнуть, але з дагестанцями в мене старі порахунки, це по-перше, а крім того, мені стало шкода цю жіночку; я вискочив зі свого авта і з ходу заїхав найближчому дагові в пику. Решта облишили свою жертву й кинулися на мене, мов тигри, але за якийсь мент обоє полетіли в кювет з проваленими черепами, а я, не тямлячи себе від люти, почав трощити ногами їхнього джина. Аж тоді та жіночка трохи отямилася й, ухопивши мене за рукав, потягла з місця пригоди. Історія була проста, як двері: косметичний салон, де разом з хазяйкою працює всього три душі, обклали даниною заїжджі кавказці, а коли їх послали подалі, на хазяйку салону стали наїжджати, добираючи всяких садистських трюків. Звичайно, в кожного свій бізнес і рекет — явище нормальне; однак мені стало шкода цю жінку, й наступного ж дня ми з Мур-Муром і Пітоном учинили наїзд на штаб-квартиру дагестанців. Операція пройшла за повною програмою: двох дагів ми убили, кількох скалічили, а решті звеліли забиратися під три чорти й узагалі геть з України. Отак почалася моя дружба з Кіскою-Сосіскою. Чим довше я знав її, тим більше переймався до неї повагою: ця жіночка зазнала в житті багацько лиха, одначе зуміла вийти цілою з усіх оказій і знайти своє місце в цьому проклятому суспільстві, де людина людині — вовк.

— От нещодавно, — сказала Кіска-Сосіска, міняючи гнів на милість, — нещодавно я прочитала таку гарну книжку… «Прощай, невинность» називається!

— Ну? — не повірив я.

— От тобі хрест! — забожилася Кіска-Сосіска. — Значить, слухай: була собі така гарна дівчина, звалася вона…

— Еліза! — сказав я.

Кіска-Сосіска од подиву аж рота роззявила.

— А ти звідки знаєш?

— Я, — зробив я поважну мармизу, — все знаю!

— Не бреши, кіска-сосіска… читав, мабуть, еге? От була ця Еліза така гарна-гарна… але, треба сказати, в неї мати була нерідна! І ця мати її вигнала з дому. От іде вона лісом та й плаче… аж раптом упала в яму…

—І там її з'їли звірі? — поспитав я, позіхнувши.

— Та ні… ну, кіска-сосіска, ти знущаєшся з мене, еге? Знущаєшся, скажи?

Я знову позіхнув.

— Та певно, що знущаюся! Але ти не звертай уваги, розповідай… Ну, впала вона в яму?

— Й так сильно кричала, — засмучено проспівала Кіска-Сосіска, — так вона кричала, ця кошечка малінька! Але йшов один хлопець та й витяг її звідти. Й узяв її заміж!

— А далі?

Кіска-Сосіска здивовано глянула на мене.

— Ну… ну й усе! А що ти хотів? Вийшла вона за нього заміж — і почала дітей народжувати…

Я крутнув головою.

— Заміж… подумати тільки! Отак завжди з цими жінками: зробиш їм добро, а віддячують вони тобі — злом!

— Це ти на що натякаєш? — підозріло видивилася на мене Кіска-Сосіска.

— Та боронь, боже, щоб я на щось натякав! Слухай-но, — сказав я, рішуче міняючи напрямок розмови, — маю до тебе одну справу! Власне, й приїхав я сюди, щоб її обговорити…