Леонід Кононович - Феміністка

Урилов задоволено рохнув.

— Це, — сказав він, поважно скорчивши свою банякувату мармизу, — буде частиною твого завдання! Ти, бугаїно, повинен з'ясувати геть усе, що стосується цього дівчачого розплідника, ясно?

— Отже, — пахнувши сигарою, сказав Мурат, — справа ускладнюється… Твої міркування?

—Існують дві ворогуючі групи, — сказав я, випустивши кільце диму й замислено наглядаючи за тим, як воно пливе до відчиненої кватирки. — З одного боку, ця Леся зі своїм товариством, з другого — безіменна особа, й із нею якісь каратистки… дідько їх узяв би! Між ними існує якась ворожнеча чи конкуренція… Плюс оцей негр, який треться коло них!..

—І злодій, котрий невідомо що хтів знайти у сейфі… — докинув шеф.

— Ну, — сказав я, — Леся добре знає, що він там шукав! Вона знала й те, що він практично невловний, от і звернулася до «Тартару», як до фірми, де працюють суперпрофесіонали… Але завдання виявилося мені не по зубах!

— Коньяку жлуктиш багацько, бугаїно! — суворо сказав Урилов. — Розтовстів, от і перестав миші ловити…

— Може, й так! — відмахнувсь я від нього. — А якраз оця шантажистка й була зацікавлена в тому, щоб дізнатись, як буде організовано охорону… для того й було встановлено радіозакладку! Значить, грабіжник — її посланець. Коли ж пограбування провалилося, мене вистежили й для початку відлупцювали, щоб я не втручався у їхні справи. Одне слово, все це просто…

— Як основи термодинаміки! — закінчив Урилов.

—І навіть ще простіше! — махнув я рукою. — Нічого складного тут немає…

— Який план ти пропонуєш? — поспитався Мурат.

— Передовсім, — сказав я, випускаючи ще одне димове кільце, — потрібно взяти під контроль офіс цього товариства. Ми підключаємося до телефонної лінії й прослуховуємо всі розмови, контролюємо проходження інформації факсом, електронною поштою й за допомогою коморкового зв'язку. Окрема група буде відстежувати контакти Лесі поза офісом. Що ж до шантажистки, то тут буде все простіше: ми візьмемо під контроль Мацюцьку і врешті-решт дізнаємось, хто це її шантажує й для чого…

Мурат постукав пальцями по столу.

— От тільки невідомо, коли ж ця особа з'явиться… Тримати Мацюцьку під зовнішнім наглядом вийде задорого — це як мінімум троє оперативників, та ще й авто!..

— Значить, встановимо цей об'єкт через Лесю! На всяк випадок, я загадав зробити комп'ютерні портрети — й тієї шантажистки, і негра… — Я трохи подумав. — А мені, звичайно, треба взяти в розробку основний об'єкт. Оцю-от Лесю… Біографія, психологічний портрет, знайомства… Група стеження підкидатиме інформацію про її контакти, от і буде поле для діяльності!

Двері прочинилися, й у щілину зазирнув Пітон.

— Можна?

— Заходь, заходь… — відгукнувся Мурат. — Що в тебе? Пітон підійшов до столу й поклав переді мною два

комп'ютерні портрети.

— А та фігурка? — поспитав я.

— Робимо… — буркнув Пітон. — Хвилин за десять буде готово!

— До речі, як там наш таємний агент?

— Випила чаю з медом і попросила ще… Послухай, в якому дитсадку ти її вкрав?

— Вона вже повнолітня! — відмахнувсь я, розглядаючи фотороботи. Й до шефа: — Що в нас є на чорних іммігрантів?

— Геть нічогісінько… ми не збирали такої інформації. Ніхто й думати не міг, що вона згодиться.

— А де вони взагалі кучкуються, ті негри?

— Барабаш знає! — озвався Пітон. — Здається, він мав з ними якусь сутичку…

— О, — сказав я, вдаривши себе по лобі, — слухай… Дав би ти мені Барабаша на це діло, га! Удвох воно веселіше, та й на випадок чого завжди буде кому з тилу прикрити. А то він сидить тут у тебе сиднем і скоро мохом укриється…

— Зустрів я його якось у місті — йшов і на людей падав, такий був п'яний! — буркнув Урилов.

Мурат подумав і махнув рукою.

— Бери… дідько його взяв би! А то він уже допився до того, що з ведмедями на поєдинок стає…

— Як це? — не втямив Урилов.

— А просто, як же ж іще! Забрів напідпитку в міський звіринець, дивиться, — а там білий ведмідь у вольєрі! Ну, він огорожу переліз, рачки став і почав на того ведмедя гарчати… А ведмідь звівся на задні лапи й на Барабаша, звичайно… Ну й почали боротися!..

—І що ж? — з цікавістю поспитався Урилов.

— Насилу водометом їх розборонили, от що! За травми, котрих цей обревок завдав білому ведмедю, доведеться заплатити дві тисячі доларів… Міліції я вже дав на лапу, так справу обіцяли не порушувати. Ну, не придурок, от скажіть!

— Придурок натуральний! На що вже в нас у міліції придурки, — а таких нема! — Урилов підвівся й глибше натяг на голову свого червоного картуза. — В міністра сьогодні нарада, то я буду повзти… А ти працюй, коняко з яйцями! — Він заліз у скриньку й узяв жменю сигар. — Це я друзям своїм…