Леонід Кононович - Феміністка

Відчинилися двері, й увійшла Цуцичок з величезною тацею в руках.

— О, — задоволено сказав Мурат, розглядаючи пляшку з коньяком, — «Ремі Мартін»! Що ж, давайте по п'ять грамів…

Урилов підняв свого келишка.

— Ну, — сказав він, — берися, коняко з яйцями, — і не держи на мене сокиру за пазухою… Будьмо!

Ми випили, й Мурат докірливо похитав головою.

— Поясни тепер, — вимогливо сказав він, — чому це ти на полковника Урилова бочку покотив? Хіба те, що він казав, було неправдою?

Я взяв сигару й, одкусивши кінчика, поцілив ним у відчинену кватирку.

— Та, — сказав я, випускаючи хмару диму, — в тім-то й річ, що він і слова брехні не сказав! Але кому ж хочеться, слухати, як тебе розкладають по поличках, та ще й так методично! І ця спорідненість із гамадрилом… До речі, а з якого приводу ви взагалі завели цю розмову?

Мурат із Уриловии перезирнулися.

— Річ у тому, — замислено сказав шеф, не перестаючи пахкати сигарою, — що ми вирішили дати тобі завдання… На перший погляд, воно таке собі… просте й не виходить за рамки тієї роботи, яку ти звик виконувати, — от тільки справу тобі доведеться мати зі специфічною публікою! Урилов, щоправда, впевнений, що ти маєш усі дані для роботи з цим контингентом…

— З жінками чи що?

— На льоту врубається, кінь з яйцями! — захоплено сказав полковник.

Мурат задоволено посміхнувся.

— В «Тартарі» йолопів не держать… я один такий! — гордо сказав він Урилову! Й до мене: — Ти повинен розслідувати діяльність жіночого товариства «Україночка»!

— Он воно що! — замислено сказав я.

— Ти згоден взятися за цю справу?

Я посмоктав сигару й, відкинувшись у фотелі, став напружено міркувати. В кабінеті запала тиша. Мурат із Уриловим теж мовчали і з надією дивилися на мене.

— Мета розслідування? — поспитав я нарешті. Мурат надав своїй мармизі офіційного виразу.

— Товариство «Україночка» має потужні джерела фінансування, котрі знаходяться за кордоном! — діловито сказав він. — Однак це все, що нам відомо… Хто конкретно дає ці гроші, з якою метою, наскільки вони чисті — все це для нас буквально темний ліс! Установити пощастило тільки одне — ключовою фігурою в усій цій справі виступає Леся! До неї сходяться всі кінці: саме вона три роки тому заснувала товариство й тільки вона має контакти зі спонсорами, котрі всю цю дурню так щедро фінансують! А гроші там великі — йдеться про суми в сотні тисяч доларів, якщо не більше…

— А податкові перевірки?

— А що податкові перевірки! Кошти регулярно надходять із якогось благочинного фонду в Швайцарії, і все законно… Тут не підкопаєшся, розумієш?

— Одне слово, ти, скот безрогий, повинен розібратися, що це за діла! — втрутився Урилов. — Бо як грошей багацько, то вони й нам згодяться… для чого ж їх на хріновину витрачати? Так що попрацюй з цим об'єктом і доповіси мені про все! Я спеціяльно тебе й вибрав: мордяка в тебе звіряча, плечі широкі, зріст під два метри, голова брита і в шрамах… а жінкам усе це подобається! Вони як побачать такого дебіла, то зразу ж в оргазмах починають корчитися! От увійдеш до них в довіру, затягнеш у ліжко — вони тобі й виспівають усе… Коротше, ти поняв, коняко з яйцями? Зроби це для мене, — а за полковником Уриловим не заржавіє! Може, од мєнтів треба буде одмазати чи посадить яку-небудь скотину, — то полковник Урилов усе для тебе зробить! Коротше, як ти з ним будеш людина, то й він до тебе з усією душею… второпав?

— Второпать я второпав, — сказав я замислено, — от тільки справа ця ще більш заплутана, ніж ви собі думаєте!

— Це ти про що, коняко відморожена?

Я зітхнув і став розповідати про свої пригоди. Коли я дійшов до сутички на шосе, Мурат із Уриловим аж роти пороззявляли од подиву.

— Й ти дозволив, щоб вони футболили тебе, мов кота скотобазного?! — не повірив Урилов.

Я знічено посміхнувся.

— Вся біда в тому, що я втратив нюх! Вони на мене кидаються, а я граюся з ними, як з кошенятами… От і підпустив близько, а тут мене й загилили нунчакою! — Я зітхнув. — На війні все було простіше! Ти знав: цей кишлак треба зачистити, — значить, кидай гранату в кожну діру й смали з автомата у все, що ворушиться… А будеш гризлом клацати, самого уб'ють.

— В Афганістані, — кивнув шеф, — ми не церемонилися!.. Ну й що далі?

Я коротко виклав усе, що було далі.

— Моя проблема, — підсумував я, — полягає тепер і в тому, щоб витягти Мацюцьку з цієї халепи! Вона опинилася буквально поміж двох вогнів і, не в останню чергу, з моєї вини… А тому я мушу взяти в оперативну розробку й оцю жінку, яка водиться з неграми!