Ростислав Самбук - Вибух

Ще й можна покидати блешню, дивись, якийсь недосвідчений щупак і вчепиться…

Але здаватися отак-от просто не хотів — не дозволяло честолюбство.

Видно, Варвара зрозуміла Івана, вона завжди розуміла чоловіка й уміла взяти гору — притулилася до прямої, напруженої Іванової спини, дихнула в потилицю. Прошепотіла:

— Я можу одразу забрати Олечку…

Відчула, як пом’якшала спина в чоловіка, проте ще трохи покостричився:

— А потім твоя мама гляне на спідометр — куди, спитає, їздили?

— Не бурчи.

Іванові вже й самому хотілося податися в гараж: полюбляв не так їздити, як вовтузитися з машиною. Сам регулював зазори клапанів, запалювання, міняв масло й фільтри, не кажучи вже про миття і полірування — біла “Волга” Марії Федотівни, здавалося, ніколи не була брудною, блищала навіть у дощ і заводилася з півоберта.

— Добре, — погодився Іван удавано неохоче, — але треба ще переставити колеса, готуйся на першу годину.

Варвара заклопоталася радісно.

— Який ти милий, Ваню, то я зварю картоплі, а ти по дорозі заскоч на базар, купи цибулі та огірків, може, редьки, пообідаємо вже на річці…

А Іван з полегшенням думав, що клята напруга, яка не відпускала його вже мало не дві доби, спала, він одразу розслабився і пом’якшав.

А Варвара щось щебетала в нього за спиною, та Іван не чув — про що. Нехай сокорить, гарна дружина тому й гарна, що вміє чимось узяти чоловіка, не стає йому напереп’ят… Нехай щебече, декого це дратує, а йому дружинин щебет подобається, краще вже він, ніж тещине зарозуміле чи поблажливе мовчання.

І ще подумав: усе ж як добре без шановної і вельми розумної Марії Федотівни. Як добре — неймовірно гарно, біс із ними, машиною і квартирою, могли б вони з Варварок” та Олечкою мешкати у звичайній малогабаритній двокімнатній квартирі — але окремо!

Але ж не міг позбутися думки, що краще буде їм у цій великій і гарно вмебльованій квартирі без Марії Федотівни, він валятиметься разом з Олечкою на товстому китайському килимі й не питатиме в тещі, чи можна з’їздити на Козинку.

Іван швидко зібрався і подався до машини. Взимку “Волга” стояла в гаражі, та весною її переганяли на автостоянку за два квартали від їхнього будинку — одне задоволення пройтись туди й назад пішки.

Варвара, потішена, що все так обійшлося і вдалося малою кров’ю перемогти чоловіка, побігла до гастроному. Купила молока, хліба, ще тістечок Олюні, поверталася додому пожвавлена в передчутті приємної поїздки на природу, але все ж якийсь хробачок ворушився всередині, либонь, відчувала, хоч і не хотіла сама собі признатися в цьому, що Іванів бунт небезпідставний — її також останнім часом усе більше обтяжувала материна владність та категоричність, але вона з дитинства звикла до них і навіть не уявляла собі, як можна отак-от уголос і привселюдно заперечити мамі.

Зрештою, подумала лише на мить і сама жахнулася своєї думки, може, їм би й справді краще жити окремо, правда, рахували б мало не кожного карбованця, а вона не звикла до цього. Крім того, довелося б розмінювати квартиру. Варвара тільки уявила собі розмову про це з мамою і злякалася — певно, легше перенесла б землетрус чи якесь інше стихійне лихо.

Варвара піднялася ліфтом на свій сьомий поверх і побачила, що до їхньої квартири хтось дзвонить. Високий і ще молодий чоловік у сорочці з короткими рукавами, вона ніколи не бачила його, отже, Іванів знайомий або до мами.

Варвара дістала ключі й запитала, хто саме цікавить незнайомця, і той відповів: Варвара Володимирівна Бляшана — дочка Марії Федотівни Вінницької.

Мабуть, Варвара все ж трохи розгубилася чи навіть злякалася, чоловік одразу помітив це й дістав червону книжечку, пояснивши: він з міліції і має невідкладну розмову. Либонь, вважав, що це заспокоїть жінку, певно, дещо досягнув своєї мети, принаймні тепер Варвара не дивилася на нього як на квартирного злодія, проте заспокоїлася не дуже. Зустріч з міліціонером не віщує нічого гарного, до того ж їй ще ні разу не доводилося мати серйозну розмову з міліцією, якщо, звичайно, не рахувати швидкоплинну бесіду з постовим сержантом після того, як перейшла вулицю на червоне світло.

А цей чоловік у цивільному, хоч, як устигла дізнатися Варвара з посвідчення, і майор міліції.

Майор Хаблак Сергій Антонович з Київського карного розшуку.

І Варвара пропустила майора до квартири якщо не з легким серцем, то принаймні й не дуже перелякана.

Вона запропонувала Хаблакові місце на дивані, який щойно був свідком Іванового бунту, під торшером за двісті ре, а сама влаштувалася трохи оддалік, за обіднім столом, підсвідомо обравши в кімнаті найкращу захисну позицію. Проте, виявилось, оборонятися їй було не дуже-то й потрібно, бо міліцейський майор усміхнувся зовсім приязно й попередив: він хоче з’ясувати лише кілька питань, пов’язаних з рейсом літака на Одесу. Рейсом, яким летіла її мати, професор Марія Федотівна Вінницька.