Ростислав Самбук - Вибух

І ні в кого з них — пасажирів літака, що кілька хвилин тому мав узяти курс на Одесу, — ні на мить не виникла думка (та й звідки могла виникнути?), що цей вибух безпосередньо стосувався їх усіх.

А життя в залі йшло своїм плином — молодик у джинсах залицявся до офіціантки Наді, двоє у буфеті закушували щойно випитий коньяк, чоловік у темних окулярах задоволено посміхався, терзаючи цупкий учнівський папір золотим пером паркеровської ручки, сива жінка гортала “Ого-нек” і, певно, ніхто, крім бабці, не почув тривожного виття сирени на аеродромному полі.

2. Хаблакові набридли не дуже смачні борщі та стандартні біфштекси в управлінській їдальні й він вирішив обмежитися сосисками, кавою і булочками у кав’ярні, що містилася в підвалі одного із сусідніх будинків. До сосисок тут подавали завжди свіжу й міцну гірчицю, а каву буфетниця Клава — повногруда, огрядна, неповоротка, з сумними й добрими очима — варила пахучу. Вона знала Хаблаків смак, не питаючись, зробила подвійну, поклала на тарілку здобну булочку й кекс, посміхнулася ласкаво й побажала смачного, від цієї посмішки й щирих слів їжа справді ставала смачнішою, настрій поліпшувався, і Хаблак подумав: як часто успіх багатьох справ, розрахунків, винаходів залежить від доброзичливого слова якоїсь тітки Клави.

Хаблак хвецьнув сосиску в гірчицю і зажував повільно, бо мав досить часу. З’ївши сосиски, взявся до кави з кексом. На крутих підвальних сходах показався Льоня Кобиш. Лейтенант явно розшукував його — побачивши, щасливо посміхнувся. Та Хаблак удав, що не побачив ані Кобиша, ані його багатозначності, ковтнув кави й відкусив одразу мало не половину кексу, лише по тому підвів очі на лейтенанта, посунувся, звільняючи місце біля високого столика, та Кобиш заперечливо махнув рукою і гаряче видихнув йому у вухо:

— Дуй, Сергію, до полковника. Алюр — три хрести!

Певно, він гадав, що Хаблак отак от, жуючи, кинеться до дверей, полишивши каву, проте майор, уже здогадуючись, що трапилось справді щось серйозне й невідкладне (Каштанов не посилав би Кобиша, адже знав, що Хаблак за хвилин тридцять повернеться до управління), не відсунув чашку, лише спорожнив її двома ковтками, акуратно обтер губи рожевою паперовою серветкою і тільки тоді рушив до виходу, не забувши порадити лейтенантові:

— Бери, Льоню, дві порції сосисок. Свіжі й смачні. — Вийшов поважно, і лейтенант провів Хаблака затяжним поглядом — він, аби почув, що сам полковник Каштанов розшукує його під час обідньої перерви, звичайно, поквапився б, та майор Хаблак (майор у тридцять два роки, хіба багато таких!), певно, знав собі ціну, і лейтенант з повагою дивився йому вслід, поки не грюкнули двері.

Каштанов сквапно зиркнув на годинник, похитав головою і мовив:

— Негайно до Бориспільського аеропорту…

Хаблак здогадувався, що його знайшли в кав’ярні не для спасенної розмови з полковником, однак усе ж спробував накостричитися:

— Невже, крім Хаблака, в усьому управлінні…

Каштанов застережливо підвів руку.

— Нема часу, Сергію. Дробаха вже виїхав до аеропорту. Там перед посадкою стався вибух. Очевидно, хтось підклав вибухівку в багаж, але рейс затримався, контроль багажу відклали на півгодини, і міна, закладена в одну з валіз, вибухнула. Якийсь негідник хотів знищити літак у повітрі, мабуть, заклав у чемодан міну з годинниковим механізмом. Звичайно, — сказав полковник, — все одно цю міну виявили б перед злетом літака, проте збіг обставин: уже оголошений рейс відміняється і служба контролю забарилася з оглядом багажу. Міна вибухнула, й загинув один із вантажників. Коротше: крім Дробахи, до Борисполя вже виїхав прокурор міста. Просив підключити до розслідування саме тебе. Машина внизу.

Власне, полковник сказав усе, і Хаблак зрозумів, що немає ані хвилини, аби подзвонити й відмінити запланований на вечір похід у кіно.

Дробаха чекав біля виходу на льотне поле, він одразу побачив майора й замахав привітно обома руками, навіть підвівся навшпиньки, аби Хаблак помітив його. Певно, це б мало сенс у натовпі, а біля турнікетів стояло лише двоє пасажирів, один з них насмішкувато подивився на Дробаху і мовив, либонь, щось ущипливе, але слідчий не зреагував на відверте глузування. Що ж, цей тип у чорному шкіряному піджаку не знав, хто саме нетерпеливився поруч нього, та й звідки міг здогадатися, що низенький черевань у ношеному костюмі тягне за умовною ієрархією не менше, ніж на полковника, а може, й більше. Правда, вже через хвилину Хаблак зрозумів свою помилку, бо, привітавшись, Дробаха представив йому чоловіка в чорному піджаку: