1. Літак за кілька хвилин мусив узяти курс на Одесу. Оголосили посадку. Пасажири, здавши багаж і зареєструвавши квитки, зібралися у невеличкому вузькому приміщенні перед виходом на льотне поле.
Дівчина в добре підігнаній аерофлотській формі, обминаючи пасажирів, прямувала до дверей. Ішла вона, відхиливши голову, гордовито й відчужено, наче й не посміхалася щойно, коли реєструвала квитки: жінкам приязно, з ледь помітною зверхністю, а чоловікам багатообіцягоче й звабно.
Хлопець у розцяцькованій сорочці та злинялих джинсах хотів зачепити дівчину, але вона спритно обминула його, не подарувавши навіть погляду, а він захоплено покрутив головою і мовив сусідові:
— Варто познайомитись — гарна дівка!..
Той поплямкав губами й одповів розсудливо:
— Пуста затія. Через годину будемо в Одесі.
— Але скоро й повернемося…
— За місяць забудеш. На одеських пляжах, знаєш, скільки таких!
— Шкода пропускати… — хлопець підтягнув джинси й поправив сорочку з виглядом людини, якій мусить належати все.
Літня жінка, котра стояла попереду молодиків, невдоволено озирнулася, видно, хотіла зауважити їм, однак тільки гмикнула.
— Обережно, бабцю… — нахабно реготнув хлопець у джинсах, він явно напрошувався на конфлікт, та жінка лише засопіла і вдала, що не почула образливих слів.
Ще трохи далі лисуватий чоловік з рожевими щоками й кирпатим носом злодійкувато зиркнув на круті дівочі стегна, він не насмілився підвести очі вище, проте навіть цей погляд не пройшов повз увагу сухорлявої, плоскогрудої і суворої дружини. Вона міцно стиснула чоловікові лікоть і просичала загрозливо:
— Куди дивишся?
— Я — нічого…
— Спробуй тільки!
Чоловік злякано шморгнув носом і заперечив улесливо:
— Ти ж знаєш, крім тебе — для мене ніхто не існує.
— То й дивись на мене, — наказала, і чоловік справді повернувся спиною до дівчини, демонструючи свою відданість.
Сива жінка з модною зачіскою, в англійського крою вовняному костюмі й блузці з високим коміром зміряла дівчину в формі уважним холодним поглядом і зиркнула на свою червонощоку й гладку сусідку.
— Вродлива дівчина, чи не так? — мовила крізь зуби, й важко було зрозуміти, засуджує чи схвалює.
Червонолиця поправила долонею могутні груди, зневажливо наморщила ніс.
— А-а… — махнула рукою, — всі ми в такому віці були вродливими. Однак не пишалися цим.
Сива подивилася на сусідку уважно. Іронічна посмішка ледь торкнулася її вуст. Певно, вона й на мить не повірила надто категоричному твердженню червонощокої, проте не заперечила, а лише похитала головою і відповіла якось жалібно:
— Молодість така самовпевнена й така скороминуча. Хто з нас не вірив у її безконечність?
— Коли працюєш, та ще й обсаджена дітьми, ніколи про дурниці думати, — не зовсім увічливо заперечила червонолиця.
Сива зітхнула, видно, не погодилася, та сперечатися не стала.
Дівчина у формі зникла в дверях, певно, не здогадуючись, яке сум’яття посіяла серед пасажирів. А може, знала, бо повернулася мало не одразу, — зупинилася в дверях і мовила суворо й офіційно:
— Громадяни пасажири! В зв’язку із складними метеоумовами в Одесі виліт відкладається на годину. Прошу пройти до приміщення аеропорту.
Пасажири загомоніли стривожено, та дівчина витримала паузу й пояснила коротко і якось зовсім по-домашньому:
— Розумієте, з моря нагнало туману, й Одеса не приймає.
Багато пасажирів мали досвід, уже звикли до аерофлотівських несподіванок й тому стоїчно сприйняли неприємну звістку, лише бабуся в темній хустці сплеснула руками й вигукнула розпачливо:
— Як же так? Мене ж зустрічатимуть… Дали телеграму, що ж буде?
— Почекають, — заспокоїла дівчина. — Тепер літо, тумани не застоюються… — Ледь помітна усмішка майнула її обличчям, либонь, вона не дуже-то й вірила самій собі, як не повірили й бувалі пасажири. Однак заспокоїлися і вони, усі потягнулися назад до зали очікування.
Хлопець у злинялих джинсах затримався, чекаючи дівчину; вона з’явилася у супроводі двох пілотів — навіть не зиркнула в його бік, і той поплентався слідом за пілотами, скривившись, наче ковтнув кислого.
У залі аеропорту кожен улаштувався, як міг.
Бабуся, котра турбувалася, що її не зустрінуть, зайняла місце на найближчій лавці — сиділа, чіпко розглядаючи пасажирів і прислухаючись до оголошень по радіо, певно, сподівалась, що їхня затримка виявиться кількахвилинною.
Читать дальше