Ростислав Самбук - Вибух

Бобрьонок відірвався від щілини й заплющив очі, даючи сигнал капітанові. Знову побачив, як побіліли в Толкунова суглоби, й показав три пальці.

Толкунов зрозумів і кивнув у відповідь. Більше їм не було чого обговорювати, й так знали, що має робити кожен.

Отже, троє, з полегшенням подумав Бобрьонок, і це значно спрощує їхнє завдання. Тепер головне — взяти без галасу, аби пілот нічого не запідозрив.

Краусові лишалося до хвіртки кілька кроків, майорові здалося — почув його дихання, він підвів руку, закликаючи Толкунова приготуватися, та Краус нараз притишив крок і озирнувся на своїх супутників. Валбіцин, який наче чекав сигналу, одразу різко нахилився праворуч, підвів руку, в якій майнуло лезо, з силою опустив її на спину Кранке — той кинув валізу, наче вона й справді обтяжувала його, захитався, але не впав, ступив ще кілька кроків, нарешті коліна його підігнулися, ткнувся обличчям у гравій алеї перед самісінькою хвірткою — Бобрьонок почув, як важко видихнув він востаннє повітря.

Майор, не відриваючись від щілини, відчув, як захвилювався Толкунов, і застережливо підвів руку. Бачив, як обминув Краус тіло гауптштурмфюрера, як підхопив валізу Валбіцин, і зрозумів: те, що сталося, зовсім не здивувало Крауса, отже, штурмбанфюрер домовився з Валбіциним прибрати Кранке, той чомусь став їм на дорозі.

Наче у відповідь на майорові думки, Краус кивнув Валбіцину й подався до хвіртки. Бобрьонок показав Толкунову два пальці й втиснувся боком у паркан, намагаючись не виказати себе.

Вони домовились з Толкуновим: першого братиме майор, але бажано було, аби цей перший не відразу помітив їх, вийшовши з хвіртки, ступив крок чи два, а ті, що йшли позаду, також би проминули її.

Майор ще встиг побачити, як нерозуміюче моргнув Толкунов — чому тепер лише один випадав на його долю, — а Краус уже вийшов з хвіртки, підставивши спину, за ним одразу протиснувся Валбіцин з валізою.

Тепер Бобрьонок бачив тільки спину штурмбанфюрера, обтягнуту чорною шкірою, коротко підстрижену потилицю під офіцерським кашкетом, точно таким, який носив він, майор Червоної Армії. Але це не викликало в Бобрьонка жодних емоцій: ні ненависті, ні роздратування, тепер починалося найголовніше — його робота, те, заради чого вони з Толкуновим не спали всю ніч, — затримання ворожих агентів.

Бобрьонок ступив два пружних кроки, зовсім забувши про Толкунова з Валбіциним, стиснув у правиці дуло пістолета і вдарив руків’ям Крауса у череп над скронею — точно вивіреним ударом: аби тільки збити з ніг, від такого удару людина втрачала свідомість, однак не надовго, всього на кілька хвилин…

Либонь, Краус не встиг збагнути нічого, не зойкнув, не застогнав — ноги в нього підломилися, він м’яко став на коліна, опустив голову, буцім побачив на землі щось цікаве, і впав зручно, боком, наче вирішив відпочити після обтяжливої дороги.

Бобрьонок озирнувся і побачив, як Толкунов викручує Валбіцину руки за спину. Тут також був порядок — майор подався назад, обмацав Валбіцина, витягнув з бічної кишені куртки “вальтер” і засунув собі за пояс.

Толкунов відпустив руку Валбіцина, і той потягнув обидві вгору, губи в нього нараз затремтіли, і мовив ображено німецькою, ніби його і справді скривдили:

— Нічого не розумію, панове офіцери, я цивільна людина й тільки виконував наказ пана штурмбанфюрера…

— Помовч! — тицьнув його в спину дулом пістолета Толкунов. І додав: — Хенде хох, і тихо… Тихо, збагнув? — Він не знав, що людина, яка стоїть перед ним з піднятими руками, розмовляє російською не гірше за нього, проте Бобрьонок не став пояснювати це капітанові, просто не мав часу, кожна секунда коштувала надто дорого. Він обшукав кишені шкіряного пальта штурмбанфюрера, дістав парабелум і, побачивши в хвіртці Мохнюка, кинув йому зброю.

Старший лейтенант миттєво оцінив ситуацію: ступив до Крауса і повернув горілиць. Поплескав по щоках, мовив задоволено:

— Живий, скоро оклигає.

Бобрьонок і без нього знав, що штурмбанфюрер через хвилину-другу прийде до тями. Обережно висунувся з кущів, розглядаючи літак і пілота біля нього. Здається, той нічого не помітив.

— У парк… — махнув рукою Толкунову. — За ворота…

Капітан зрозумів його одразу, підштовхнув Валбіцина дулом пістолета, і той, не опускаючи рук, посунув до хвіртки. Бобрьонок з Мохнюком підхопили Крауса і також перенесли до парку. Поклали штурмбанфюрера на траву під парканом, і майор, обсмикнувши гімнастерку, мовив: