Ростислав Самбук - Вибух

Уже зовсім розвиднілося, і небо над парком зажахтіло. Близько сьомої години з будинку вийшов Георг. Постояв на ганку, потягуючись, але Бобрьонок, що сидів у кущах за два десятки метрів від нього, бачив, як старий сторожко роззирається довкола. Камердинер подався навпростець до воріт. Тут також постояв, розглядаючи навколишні лани, навіть пройшов трохи межею, немов дбайливий господар по своєму полю, і Мохнюк, пост якого тепер був біля воріт, подумки похвалив Бобрьонка, котрий вирішив замаскувати “віліс”.

Георг повернувся до будинку центральною алеєю, заспокоєний. Ішов повільно, заклавши руки за спину й стиха насвистуючи, як повертається літня людина з приємної і не дуже втомлюючої прогулянки.

І знову будинок завмер. Бобрьонок гадав: есесівці, коли вони ховаються в домі, заспокоєні повідомленням Георга, мусять уже хоч якось виказати себе, та нічого не сталося. Тільки десь через півгодини в розчиненому вікні бібліотеки з’явився камердинер, перегнувся через підвіконня, покрутив головою, наче помітив у парку щось цікаве, й відразу зачинив віконниці.

Сонце вже піднялося досить високо над обрієм, коли в небі почувся гуркіт мотора й над парком пролетів “кукурудзник” з червоними зірками на крилах. Зовсім низько, мало не чіпляючи колесами верхівки дерев. Мохнюк подумав: розвідник чи зв’язковий шукає орієнтири, та літак, обігнувши парк, пішов на посадку — пробіг полем, засіяним озиминою, чхнув і зупинився. Мохнюк бачив, як вистрибнув з нього чоловік у чорному шкіряному пальті. Не затримуючись, попрямував просто полем до воріт: крокував упевнено, наче все навколо було йому добре знайоме. Нараз Мохнюк упізнав його. Так, Краус, точно, штурмбанфюрер Краус, незважаючи на радянський “кукурудзник” і офіцерський кашкет з червоною зіркою. Але шкіряне пальто — есесівське, й поли розлітаються від твердих кроків.

Краус проминув Мохнюка — йшов, помахуючи обламаною від куща гілочкою, як господар. Це розлютило його, але тільки на мить — збагнув: їхні передбачення виявились правильними і в мисливському будинку, очевидно, чекають штурмбанфюрера.

Аби тільки Бобрьонка чи Толкунова не ввів в оману кашкет радянського офіцера з червоною зіркою. Мохнюк дивився вслід Краусові напружено, готовий будь-якої миті прийти на допомогу товаришам, однак людина в чорному шкіряному пальті проминула алею, піднялася сходами, і відразу перед нею розчахнулися двері.

12. Увечері Краусові принесли галіфе, кітель з майорськими погонами й кашкет з червоною зіркою. Російської шинелі чи плаща не дістали, й штурмбанфюрер, подумавши, вирішив одягнути шкіряне пальто. Адже летітиме на радянському літаку, а російські льотчики (він сам бачив полонених) часто носили шкіряні пальта. Щоправда, переважно коричневі, та яке це, зрештою, має значення? Коли виникнуть якісь ускладнення, однаково не викрутитись: знає лише кілька російських слів, і його викриють за хвилину.

Краус не спав майже всю ніч, розумів, що треба відпочити, однак сон не йшов, безглузді думки лізли в голову. Але підвівся о п’ятій майже свіжий, зробив легку зарядку, поголився і обтерся одеколоном. Близько шостої за ним зайшов помічник Хейга, вони спустилися на перший поверх особняка, який займала американська розвідка, і Краус не без хвилювання почав настроювати передавач.

Кранке обізвався одразу, штурмбанфюрер передав закодоване повідомлення про виліт, одержав підтвердження, що його добре зрозуміли й чекають. І що в садибі фон Шенка все спокійно.

У Крауса відлягло від серця. Навіть тіснуватий кітель радянського офіцера вже не дратував його — штурмбанфюрер з апетитом з’їв яєчню і випив дві чашечки міцної кави. Коли закінчував снідати, зайшов Хейг. Повідомив: машина вже чекає.

Джип довіз їх до самісінького літака, біля якого вже тупцював пілот у шоломі. Він не справив на Крауса враження: низенький і миршавий. Штурмбанфюрер зиркнув на нього зневажливо і обернувся до Хейга, той одразу збагнув, що тривожить Крауса, підвів його до пілота й мовив:

— Знайомтеся, це — Джоні Кларк, один з наших асів, і ми попросили його злітати з вами на цьому фанерному ящику.

Краусові сподобалося, що його везтиме ас, він подав Клеркові руку, не без задоволення відчувши, як міцно потиснув її цей зовні хирлявий чоловічок.

— Не гаймо часу, — мовив Кларк і поліз до передньої кабіни.

Краус мовчки обернувся до Хейга. Той посміхався відкрито, штурмбанфюрер почав за звичкою підводити правицю, та вчасно згадав, що перед ним не есесівський генерал, а американський підполковник: помахав рукою і сказав бадьоро: