Ростислав Самбук - Сліди СС

— Так, — погодився Кноль, — яке кому діло, хто і що п'є. Аби пилося й купувалося! До речі, — поцікавився наче між іншим, — гер Хетель сам замовляв спиртне?

— Він посилав шофера до Зальцбурга, — пояснив товстун, — гер Хетель знає, що в мене нема джину. Та й звідки йому бути? — спалахнув раптом. — Але шофер побачив, що я їду в місто, і попросив мене. А сам, — підморгнув, — до якоїсь фройляйн. Цьому шоферові пальця в рота не клади — справжній жеребець!

Кноль подумав, як гарно мати справу з базіками. Хетель — розумний, передбачив навіть дрібниці, та ось що таке — мати лінивого слугу і балакучого крамаря напроти….

«Але ж вони могли накивати п'ятами після розкриття тайника, — прийшла думка, — і зараз у Хетеля нікого нема».

Кноль просидів у товстуна весь вечір, купив пляшку коньяку, і вони випили її вдвох. Весь вечір інспектор стежив за вікнами Хетелевого будинку.

— Гер Хетель одружений? — поцікавився в крамаря між двома чарками.

— Його, — довірливо нахилився до Кноля товстун, — лише недавно випустили з тюрми… розумієте, СС… Ще не встиг одружитися.

— Для чого ж йому така вілла? Живе ж сам?

— Гер Хетель — один з найвпливовіших городян Альт-Аусзее, і йому не личить жити в якомусь котеджику.

Коли стемніло і у віллі засвітили світло, Кноль побачив у вікні другого поверху дві чоловічі постаті. Він не міг помилитися: один запинав штору, а другий стояв у глибині кімнати. Шофер у цей час мив автомобіль біля гаража. Отже, «гості» Хетеля ще не поїхали…

… Побачивши в кінці вулиці Хетеля, Кноль засовав-ся на стільці. Зараз вирішувалася його доля — можливо, на все життя, і від його волі й зібраності залежало все. Сів прямо, влипнувши в спинку стільця і поклавши руки на пластикову поверхню столика. Лише ледь-ледь тремтіли пальці. Кноль помітив це і зняв руки зі столу: ніщо не повинно виказувати його хвилювання.

Коли Хетель зайшов у кафе, інспектор багатозначно вказав йому очима на хазяїна. Хетель зрозумів його — не звертаючи уваги на інспектора, підійшов до стойки, замовив каву.

— І принесіть мені «Кемел», — попросив. Знав, що в кафе таких сигарет нема, тютюнова крамниця, де можна знайти американські сигарети, далеченько, але хазяїн не посміє відмовити в проханні одному з найповажніших громадян містечка.

Справді, той подав каву, вибачився:

— Таких сигарет нема, але я зараз збігаю.

Хетель кивнув, і хазяїн вийшов. З чашкою в руках Хетель підійшов до столика інспектора. Вони не привіталися, не вимовили жодного слова, тільки дивилися один на одного очікуюче, холодно і, здається, байдуже, але з прихованою ненавистю і злістю.

Нарешті Кноль почав:

— Я вже казав вам, гер Хетель, що ви оточені. Ми можемо заарештувати вас хоч зараз, і все залежить од мене. Звинувачують вас у вбивстві Георга Ціммера і пограбуванні тайника, розташованого в підвалі замка зальцбурзького архієпіскопа.

Хетель спробував продемонструвати витримку. Ковтнув кави і навіть посміхнувся.

— Тут якесь непорозуміння, гер інспектор. Я всього лише власник школи і рідко коли відлучаюсь з Альт-Аусзее.

— Не будемо марнувати час, Хетель! — обірвав його Кноль. — Бо час працює і проти вас, і прати мене. Може трапитися так, що через кілька годин вас не врятує вже ніщо. Поки я можу допомогти вам.

— Скільки? — видихнув Хетель нервово.

Кноль склав хрестом руки на грудях.

— Три мільйони шилінгів! — мовив твердо.

— Ви збожеволіли, інспекторе! — зверескнув Хетель.

Кноль трохи помовчав. Нахилився над столом, втупившись у Хетеля.

— Це моє останнє слово! Даю вам півгодини на роздуми. Півгодини — і жодної хвилини зверх того. Якщо через півгодини я не одержу чек, ми братимемо вас. Негайно братимемо…

— Але ж три мільйони шилінгів!.. — мало не заплакав Хетель. — Це ж грабунок!

У голосі Кноля забриніла іронія:

— За моїми підрахунками, ви витягли з тайника не менше п'ятисот кілограмів золота. Що таке три мільйони шилінгів порівняно з цим?

Хетель рішуче підвівся.

— У нас нема іншого виходу, — визнав нарешті, — Але чим ви гарантуєте?..

— Ми будемо зв'язані одним мотузком, — зрозумів його Кноль. — Та зважте, мені доводилося мати справу з фальшивими чеками і, перш ніж випустити вас, я перевірю.

— Ну, що ви! — удавано образився Хетель. — Ви одержите чек на віденський банк.

— Я перевірю його в Зальцбурзі.

— Як хочете, — знизав плечима Хетель. — Але я повинен порадитись. Як вам вдалося вислідити нас? — запитав раптом.