Ростислав Самбук - Сліди СС

— Чи можна допустити на місце пригоди журналістів?

— Так, ми вже поїдемо. Чи у вас інша думка, інспекторе Кноль?

Кноль не заперечував. Вони проштовхалися крізь журналістське юрмисько і сіли в машину. Бонне з цікавістю дивився, як інспектор Барц розмовляв із газетярами. Нарешті поліцейські відчинили двері, й репортери, штовхаючись і віддавлюючи один одному ноги, кинулися в приміщення.

— Їдьмо, Кноль, — попросив інспектора Бонне, — мені потрібно проконсультуватись з експертами.

— Я знав, що ви щось знайшли. — Кноль рвонув машину. — Коли не секрет?..

— Ну, які ж можуть бути від вас секрети? Я майже впевнений, що Ціммера вбито.

Кноль інстинктивно загальмував.

— І ви не перебільшуєте?

— Я сказав «майже», — пояснив Бонне. — Остаточно ми вирішимо це, коли спіймаємо злочинців чи знайдемо труп бібліотекаря.

— Але на чому грунтується ваша підозра?

— Усі кажуть, що Георг Ціммер був педантичний і акуратний. Так воно і є. Якщо б ви зазирнули в каталог наклейок, остаточно б переконалися в цьому. Отже, у бібліотекаря був «пунктик», якому він присвятив півжиття. Один з найкращих лабелістів світу! Іноді такі речі цінуються більше, ніж золото. Припустимо навіть, що старий знайшов тайник. Чи була в нього потреба розкривати його і тікати, не підготувавшись? Маю на увазі, що така людина, як Ціммер, тікаючи, насамперед прихопила б з собою колекцію.

— Але обставини могли скластися так, що спільники Ціммера поспішали. Зважте, вивезти за кордон чи реалізувати тут півтонни золота — справа не проста.

— Я чекав цього заперечення, — задоволено мовив Бонне, — і сам заперечував собі. Справді, Ціммер міг поспішати, він схопив гроші, документи, встиг кинути до валізи частину своєї колекції. Можна припустити, що бібліотекар так і зробив — інспектор Барц має рацію, — але є одна деталь, яка заперечує всю цю версію. Рекомендую вам, Кноль, вивчати вдачу диваків. Я передивився каталог Ціммера і звірив записи з тим, що залишилось. І ви знаєте, чого не взяв з собою старий дивак? Справді, так міг вчинити тільки дивак. Ціммер залишив найціннішу частину своєї колекції, до речі, вона лежала на верхній поличці, а прихопив з собою чомусь наклейки, що не мають у каталозі помітки «рідкісний екземпляр».

Інспектор лише знизав плечима.

— Ви дали нам сьогодні предметний урок криміналістики, — відповів. — Але для чого вам експерти?

— Ви помітили, що злочинці старанно замітали сліди?

— Так.

— Зробити це в напівтемному коридорі важко. На одній з приступок я найшов сліди крові і шматочок шкіри з волоссям. Начебто людина вдарилася головою об приступку. А над сходами в щілині поміж камінням от що… — Бонне розгорнув перед інспектором клаптик паперу.

— Розтрощене скло?

— Наскільки я розумію, залишки окулярів. Мені необхідно проконсультуватися з експертом-окулістом. Можливо, що окуляри належали злочинцеві. Ми встановимо діоптрію скла, а далі…

— А далі — що бог дасть?

— Саме так. Відвезіть мене до лабораторії, а самі з інспектором Барцом попрацюйте над зв'язками Ціммера. З ким він зустрічався останнім часом? Шварц згадував якийсь ресторан «Райський куточок». Розпитайте там.

— Можете покластися на мене, пане комісар…

Експерту-окулісту не знадобилося багато часу, аби встановити, що окуляри належали людині, яка не може обійтися без них — втрата мало не вісімдесяти відсотків зору. Вже до кінця дня поліція встановила нагляд над усіма оптичними магазинами й майстернями в Зальцбурзі та навколо міста. До того ж Кноль і Барц дізналися від офіціантки «Райського куточка», що її постійний клієнт гер Ціммер останніми днями двічі зустрічався в ресторані з людиною в окулярах. Дівчина виявилася спостережливою, і Бонне одержав навіть словесний портрет можливого злочинця: чоловік років сорока п'яти, низький на. зріст, лисий, ніс кирпатий, обличчя кругле. Носить опуклі окуляри в роговій оправі.

А ще через день в одному з оптичних магазинів придбав точно такі ж окуляри, як і завбачав окуліст, власник приватної школи з селища Альт-Аусзее Вольфганг Хетель. Колишній штурмбанфюрер СС Вольфганг Хетель не так давно звільнений з тюрми, де відбував покарання за військові злочини.

Офіціантка «Райського куточка», якій показали його фото, впізнала відвідувача ресторану, котрий зустрічався з Георгом Ціммером.

Дубровський ходив, по кімнаті, заклавши руки за спину, а Бонне лежав на дивані й стежив за ним хитрими очима.