Ростислав Самбук - Шукайте жінку

— Отут, майорчику, спорудимо дім.

— Чому саме тут?

— Далі від вулиці й людських очей.

— Два поверхи — все одно побачать.

— А ми, майорчику, високий паркан поставимо. Без щілин. А зверху колючий дріт! Чого-чого, а дроту в твоєму господарстві навалом.

— Це точно.

— От і покористуємось… — Маруся зупинилася посеред ділянки, обвела її зірким поглядом, наче вже бачила і двоповерховий кам’яний котедж, і господарські будови, і грядки з полуницею та морквою, і клумби з трояндами й жоржинами.

— Завтра екскаватор прижену, — сказав Плева, — фундамент викопаємо.

— Ні, — заперечила Маруся, — ти раніше, майорчику, паркан зваргань, обгородити ділянку треба, аби жодна свиня свого носа не пхала й нічого не бачила.

— Усе одно дізнаються.

— А я чутку пущу: склад будується. Секретний склад для твого ж учреждєнія. На склад усім начхати.

— Голова в тебе, жінко, справді є.

— Я б з твоїми погонами, майорчику, давно у Москві сиділа б. Принаймні в київському міністерстві.

Плева поміряв ділянку широкими кроками, скрушно похитав головою.

— Дванадцять соток… Малувато.

— Ще три — чотири не завадило б, — погодилася Маруся. — На два метри з того боку віднесеш паркан. Канава тая, то землею засиплеш, десяток самоскидів вистачить. Для секретного об’єкта все дозволено, — посміхнулася переможно.

— І ті паршиві зайві сотки у райраді не хотіли давати, — поскаржився Плева. — П’ять соток, і все. Як усім;. Декому навіть і по п’ять не виходить.

— То декому, а ти заслужений.

— Яким би заслуженим не був, а коли б не Савелій Петрович…

— Господар району!

— Так і мас бути. Ця демократія, про яку тепер на всіх перехрестях теревенять, знаєш, куди нас заведе…

— Погомонять і припинять, — упевнено заявила Маруся. Вирвала й викинула кілька великих бур’янин. — Тут ми поставимо сарайчик. Цегляний і утеплений. А за ним тепличку. Щоб ти, майорчику, і взимку огірочками та помідорчиками бавився, як високе начальство.

— У теплиці можна ще й тюльпани вирощувати, — сказав Плева. — До Восьмого березня. Знаєш, скільки тоді кожна квітка тягне?! А ти в мене швидко агрономом станеш. Я десь читав — у газеті критикували, — якийсь проноза на тюльпанах під жіноче свято по десять тисяч замолочував.

— Свиню триматиму, — вирішила Маруся, — я свіжину люблю, та й тебе, майорчику, від ковбаси й шинки за вуха не відтягнеш.

— Який дурень від домашньої ковбаси відмовиться!

— За сараєм і курник поставимо.

— Краще індиків тримати: більші й м’ясо смачніше.

— І курей, і індиків.

— Можна. А ще фінську баньку не завадить.

— Баньку, майорчику, збудуємо у підвалі. Напівпідвальчик під усім будинком закладемо, фундамент виженемо високий, нам державного буту не шкода, а в цьому напівпідвальчику — баня, комори й бар.

— Який бар?

— Неосвічений ти в мене, майорчику. Де Савелія Петровича прийматимеш? Після баньки фінської, коли попаритеся і пивка ковтнете, просто в бар — там усе з дуба, стойки й стільці високі на одній ніжці, а скляна шафа пляшками заставлена. Красиво — яв закордонному журналі бачила.

— Пляшками не можна, — заперечив Плева. — То раніше дозволялося, а тепер за такі речі з партії витурять.

— А тобі що? Будеш підполковником у відставці, просуватися вже не треба, навіщо тобі партія?

— Як навіщо? Савелій Петрович обіцяв мене в депутати просунути.

— Сама морока…

— Отут, жіночко, помиляєшся. На сесію сходити й руку підняти — не так уже й важко.

— Газети треба читати, майорчику. Тепер різні там накази депутатам, вчепиться в тебе якийсь робітник чи колгоспниця — чому в селі й досі Будинку культури нема, на горбі їх потягаєш, поки сам горбатим не станеш.

— Де сяде, там і злізе, — упевнено заперечив Плева. — У нас керівні кадри ще в ціні, і якщо кожну колгоспницю слухати…

— Був ти керівною кадрою, майорчику, а станеш рядовим пенсіонером.

— Ну, може, й не зовсім рядовим. Якусь почесну комісію треба очолити, якусь раду ветеранів чи щось таке. Савелій Петрович тільки пальцем ворухне…

— Так, що Савелій Петрович скаже, те й буде, — з повагою ствердила Маруся.

— А я про що тобі торочу: дав вказівку — і завтра рішення виконкому про нашу ділянку. Так і має бути: у нас в органах — міністр, в районі — перший… А то розбалакалися останнім часом: демократія, гласність…

— Правда, майорчику. Тому паркан навколо ділянки завтра ж почни, а я вже про секретний об’єкт потурбуюсь.