Жорж Сіменон - Тюрма

«Позаміський будинок нам просто необхідний, розумієш?»

«Можливо, та чи не занадто це далеко від Парижа?»

«Досить далеко, щоб віднадити надокучливих, зате не так далеко, щоб відштовхнути друзів».

«А ти збираєшся запрошувати багато людей?»

Мур-мур не протестувала, вона ні в чому не перешкоджала Алену, всюди за ним їздила, але його захоплень не поділяла.

— Зупиніться. За цією червоною машиною.

— Це ваша?

— Атож.

— Вони вам, здається, наліпили на скло два штрафні талони.

Цілком вірно. Два штрафи. Ой, він забув ключ на щитку. Ален кинув погляд у бік кабаре, в якому ніколи до минулої ночі не бував. Серед фотографій роздягнених дівчат він упізнав Бессі — судячи з усього, вона була тут зіркою.

Він поїхав на вулицю Маріньян і заїхав машиною на подвір'я. Та піднятися не зразу наважився. Була вже перша година. На першому поверсі — ні душі, всі приміщення замкнено.

Невже він докотився до того, що боїться якогось там помічника комісара?

В своєму кабінеті він застав Бориса, який чекав на нього.

— Пішли вже?

— Хвилин десять тому.

— Що-небудь виявили?

— Нічого не казали. Їсти хочеш?

Ален поморщився.

— Ну в тебе й вигляд сьогодні!

— Голова з перепою тріщить — от і вигляд! Ходімо! Спробую що-небудь з'їсти, а ти розкажеш тим часом.

Ален гадав, що застане в кабінеті безладдя, але помилився.

— Твоя секретарка прибрала.

— Як він поводив себе тут?

— Хто? Комісар? Був дуже чемний. На столі лежали пачки фотографій голих дівчат, і він смакував їх принаймні хвилин десять. Видно, теж неабияка свиня.

Недалеко від площі Сен-Огюстен вони знайшли ресторанчик, щось подібне до бістро з барвистими вивісками й скатерками та силою мідного посуду замість прикрас. Хазяїн, він же шеф-кухар, у високому білому ковпаку походжав від столика до столика, вихваляючи свої страви.

Їм пощастило зайняти місце в кутку. Всі довкола були Аленові чужі. Він нічого про них не знав. У кожного своє життя, свій власний світ, свої турботи й інтереси, до яких усі ставляться з виключною серйозністю, немов це має якесь значення.

Навіщо йому все це? Так, він міг би влаштувати своє життя по-іншому.

Був час, коли вони з Мур-мур намагалися змінити щось у своєму житті.

Дружина. запалала бажанням господарювати, куховарити. Обідали стоячи одне. проти одного, перед широкою заскленою стіною, за якою купчилися паризькі дахи.

Час од часу Ален помічав, що губи Мур-мур ворушаться. Він знав, що вона звертається до нього, та слова не доходили до його свідомості, здавалися позбавленими будь-якого змісту. В нього було таке відчуття, ніби вони з Мур-мур одрізані від життя, занурені раптом у якийсь нереальний, застиглий світ. І, пойнятий панічним страхом, він поспішив вирватися на волю.

То був не сон. Йому потрібно було рухатися, чути галас, бачити людей, що снують туди й сюди, бути кимось оточеним.

Оточеним — ось воно, потрібне слово. Бути в центрі, грати першу роль.

Ален ще не наважувався признатися собі в цьому. Усе життя в нього було безліч приятелів. І, може, саме через те він засиджувався з ними до пізньої ночі, що йому страшно було з самим собою.

Їм підвезли на столику багатий вибір ковбас. Ален спробував їсти, щедро запиваючи сухим рожевим вином.

— Про що запитував тебе комісар?

— Про те, що і всіх. Спочатку цікавився, чи часто заходила дружина за тобою в редакцію. Я відповів, що не заходила, а тільки дзвонила, і ми зустрічали її або внизу, або ж у якомусь ресторані. Потім, чи був я знайомий з твоєю своячкою. Я сказав, що ніколи її не бачив.

— Вона заходила якось до мене три роки тому. Їй хотілося поглянути, як я марную час.

— Потім запитав, чи не маєш ти запасника з номерами особистих телефонів. Ти мав його?

— Ні.

— Так я йому й сказав. Далі — чи знав я, що у твоєї дружини є бахур? І чи не підозрюю я, хто з співробітників міг би виконувати таку роль? А ти нікого не підозрюєш?

Ален розгубився:

— Це міг бути хто завгодно.

— Потім викликав телефоністок. Першою увійшла Мод. Комісар дозволив мені бути присутнім під час допиту. Мабуть, з тим, щоб я переказав тобі. З Мод розмова була приблизно така:

«З якого часу ви працюєте в мосьє Пуато?»

«В наступному місяці вийде чотири роки».

«Ви заміжня?»

«Ні. Живу з старою тіткою».

«Чи перебували ви з мосьє Пуато в інтимних стосунках?»

«Вам хочеться знати, чи трапляється мені іноді побавитися з Аленом? Авжеж. Час од часу».