Артур Конан Дойл - Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories

Ми подзвонили, і на вимогу Холмса покоївка показала нам черевики, в яких був її господар, коли його вбили, і взуття сина, яке він одягав того дня. Холмс ретельно обміряв усе взуття в семи або восьми місцях, потім попросив відвести нас у двір, звідки ми пішли звивистою стежкою, що веде до Боскомського ставка.

Шерлока Холмса наче підміняли, коли він ішов гарячим слідом. Люди, котрі знають безпристрасного мислителя з Бейкер-стрит, нізащо не впізнали б його в цю мить. Його обличчя то хмарилося, то вкривалося рум’янцем, брови витягувалися в дві жорсткі чорні лінії, а з-під них сталевим блиском сяяли очі. Голова детектива опускалася, плечі сутулилися, губи щільно стискалися, на мускулистій шиї роздувалися вени. Його ніздрі розширювалися, як у мисливця, захопленого азартом переслідування. Шерлок настільки був поглинутий завданням, що на запитання, задані йому, або зовсім нічого не відповідав, або нетерпляче бурчав у відповідь.

Безмовно й шпарко детектив просувався стежкою, що вела через ліс і луки до Боскомського ставка. Це глуха, багниста місцина, як і вся долина. На стежці біля неї, де росте низька трава, виднілося чимало слідів. Холмс то поспішав, то зупинявся, один раз швидко розвернувся й зробив кілька кроків назад у луки. Лестрейд і я йшли позаду, детектив – із байдужим і зневажливим виглядом, тоді як я дуже пильно стежив за своїм приятелем, адже був переконаний, що кожна його дія веде до щасливої розв’язки справи.

Боскомський ставок – невелика водойма шириною десь п’ятдесят ярдів, вона оточена чагарниками очерету й лежить на межі ферми Гезерлі та мисливським угіддям містера Тернера. Над лісом, що підступає до дальнього берега, виднілися червоні гострі башточки, що височіють над житлом заможного землевласника.

З боку Гезерлі ліс дуже густий; лише вузька смужка вологої трави кроків у двадцять завширшки відокремлює останні дерева від очерету, що оточило озеро. Лестрейд точно вказав місце, де знайшли тіло; земля й справді була така волога, що я міг ясно побачити, де впав убитий. Що ж стосується Холмса, то з його енергійного обличчя та напруженого погляду я розумів, що він достатньо розгледів на затоптаній траві. Детектив метушився, як гончак, що натрапив на слід, а потім звернувся до нашого супутника.

– Що ви тут робили? – спитав він.

– Я прочесав граблями всю галявину. Шукав якусь зброю або інші докази. Але як вам удалося…

– Ну, годі, мені бракує часу! Ви вивертаєте ліву ногу, і її сліди видно повсюдно. Вас міг би вистежити навіть кріт. А тут, в очереті, сліди зникають. О, як було б усе просто, якби я прийшов сюди до того, як це стадо бугаїв усе тут витоптало! Тут стояли ті, які прийшли з хижі, вони затоптали всі сліди навколо вбитого на шість або й сім футів.

Детектив витягнув лупу, ліг на непромокальний плащ, аби було краще видно, і розмовляв більше сам із собою, ніж із нами:

– Ось сліди молодого Мак-Карті. Він проходив тут двічі й один раз біг так швидко, що сліди підборів майже не видно, а інша частина підошви відбилася чітко. Це підтверджує його свідчення. Він побіг, коли побачив батька, що лежав на землі. Далі, тут сліди ніг батька, коли він ходив туди й сюди. А це що таке? Слід від прикладу рушниці, на яку спирався син, коли стояв і слухав батька. А це? Ха-ха, що ж це таке? Хтось підкрадався навшпиньки! До того ж це квадратні, зовсім незвичайні черевики. Він прийшов, пішов і знову повернувся – цього разу, звісно, за своїм плащем. Але звідки він прийшов?

Холмс бігав навколо, іноді втрачаючи слід, часом знову наштовхуючись на нього, поки ми не опинилися біля самого лісу у тіні дуже високої старої берези. Шерлок знайшов його сліди за цим деревом і знову ліг на живіт. Пролунав радісний вигук. Холмс довго залишався нерухомим, перевертав опале листя і сухий хмиз, зібрав у конверт щось схоже на пил і оглянув крізь лупу землю, а також, скільки міг дістати, і кору дерева. Камінь із нерівними краями лежав серед моху. Детектив підняв і оглянув його. Потім пішов стежкою до самої дороги, де сліди губилися.

– Цей камінь дуже цікавий, – зауважив він, повертаючись до своєї звичної інтонації. – Сірий будинок праворуч, мабуть, хижа сторожа. Я зайду до Морана, щоб сказати йому кілька слів і написати коротеньку записку. Після цього ми ще встигнемо дістатися до готелю, до другого сніданку. Ви йдіть до карети, а я вас наздожену.

Приблизно за десять хвилин ми вже їхали до Росса. У руках Холмс усе ще тримав камінь, який знайшов у лісі.