Артур Конан Дойл - Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories

Холмс потягнувся на зручному дивані й з усмішкою зауважив:

– Ви з коронером страждаєте на один і той самий недолік: відкидаєте все позитивне, що є у свідченнях парубка. Невже ви не бачите, що приписуєте йому то занадто багато, то занадто мало уяви? Занадто мало – якщо він не міг вигадати такої причини сварки, яка завоювала б йому симпатії присяжних; і занадто багато – якщо він міг дійти до такої вигадки, як згадка вмираючого про пацюка та пригода зі зниклим одягом. Ні, сер, я дотримуватимуся тієї точки зору, що все, сказане хлопцем, – правда. Подивимося, до чого ця гіпотеза нас приведе. А тепер я займуся своїм кишеньковим Петраркою. Поки ми не прибудемо на місце події – про цю справу анічичирк. Наш другий сніданок у Свіндоні. Гадаю, що ми приїдемо туди десь за двадцять хвилин.

Було близько четвертої години, коли ми, оминувши чарівну Страудську долину та широкий блискучий Северн, нарешті опинилися в милому маленькому провінційному містечку Росс. Акуратний, схожий на тхора чоловічок, дуже стриманий, із хитрими оченятами, чекав нас на платформі. Хоча він був у коричневому порохівнику і в чоботях, які вважав придатними для сільської місцевості, я без труднощів упізнав у ньому Лестрейда зі Скотленд-Ярду. З ним ми доїхали до «Гірфорд Армз», де нам забронювали номери.

– Я замовив карету, – заявив Лестрейд за горнятком чаю. – Адже знаю вашу діяльну натуру. Ви ж доти не можете заспокоїтися, доки не потрапите на місце злочину.

– Це дуже чемно з вашого боку, – похвалив Холмс. – Але тепер усе залежить від стрілок барометра.

Лестрейд дуже здивувався.

– Не зовсім зрозумів вашу думку, – зізнався він.

– Які стрілки барометра? Двадцять дев’ять, вітру немає, на небі ні хмаринки – дощу не буде. А я маю цілу пачку цигарок, які треба викурити. До того ж диван тут набагато кращий за звичайну гидоту сільських заїздів. Сподіваюся, що мені не вдасться скористатися цією каретою сьогодні ввечері.

Лестрейд поблажливо усміхнувся.

– Ви, звісно, вже дійшли якогось висновку, прочитавши газетні звіти, – сказав він. – Справа ця ясна, як божий день, і чим глибше в неї пірнаєш, тим яснішою вона стає. Але, певна річ, не можна відмовити в проханні жінці, та ще й такій чарівній. Вона чула про вас і захотіла запросити саме вас для захисту підсудного, хоча я неодноразово їй казав, що ви не зробите нічого, чого б уже не зробив я. О боже! Біля дверей її екіпаж!

Щойно він це промовив, як до кімнати вбігла одна з найчарівніших дівчат, яких я будь-коли бачив. Блакитні очі блищали, вуста були легко розтулені, ніжний рум’янець заливав щоки. Помітне хвилювання змусило її забути про звичайну стриманість.

– О, містере Шерлок Холмс! – вигукнула гостя, переводячи погляд із нього на мене й нарешті з безпомилковою жіночою інтуїцією зупиняючись на моєму приятелі. – Яка я рада, що ви тут! Я приїхала повідомити вам це. Я впевнена, що Джеймс не винен. Приступаючи до вашої роботи, ви маєте знати те, що знаю я. Не допускайте сумнівів навіть на мить. Ми з ним товаришували з раннього дитинства, я краще за всіх знаю всі його слабкості, але в нього таке добре серце, що він і мухи не образить. Усім, хто його справді знає, таке звинувачення видається цілком безглуздим.

– Сподіваюся, нам вдасться його виправдати, міс Тернер. Повірте, я зроблю все, що в моїх силах, – запевнив Шерлок Холмс.

– Але ж ви читали звіти, й у вас уже склалася певна думка про всі ці події? Не бачите якоїсь надії? Чи ви самі впевнені, що він не винен?

– Вважаю це припустимим.

– Ось так! – вигукнула вона, гордо підіймаючи підборіддя й зухвало свердлячи поглядом Лестрейда. – Чули? Тепер я маю надію.

Лестрейд стенув плечима.

– Боюся, що мій колега занадто квапиться у своїх висновках, – буркнув він.

– Але ж він має рацію. О, я впевнена, що він має рацію! Джеймс нізащо б це не зробив. Що ж стосується його сварки з батьком, я знаю, чому він нічого не сказав коронеру, адже до цього була причетна я.

– Яким чином? – спитав Холмс.

– Зараз не час щось приховувати. Джеймс мав великі неприємності з батьком через мене. Батько Джеймса дуже хотів, щоб ми одружилися. Ми з Джеймсом завжди любили один одного, як брат і сестра, але він, звісно, ще надто молодий, життя не знає і… і… коротко кажучи, він, природно, навіть думати не хотів про одруження. На цьому ґрунті й виникали чвари, і я впевнена, що це була одна з таких сварок.

– А ваш батько? – поцікавився Холмс. – Він хотів вашого шлюбу?

– Ні, він також був проти. Крім батька Джеймса, цього ніхто не хотів.