Артур Конан Дойл - Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories

«Упродовж трьох днів я не був удома, бо перебував у Бристолі й повернувся якраз уранці минулого понеділка, третього числа. Коли я приїхав, батька вдома не було, а покоївка сказала, що він поїхав до Росса з Джоном Коббом, конюхом. Незабаром після мого приїзду я почув скрип коліс його екіпажу і, визирнувши з вікна, побачив, що він хутко забрався з двору, але я не знав, у якому напрямку він піде. Потім я взяв свою рушницю і вирішив пройтися до Боскомського ставка, щоб оглянути пустир, на якому оселилися кролики, він розташований на протилежному березі озера. Дорогою я зустрів Вільяма Кровдера, лісничого, як він уже повідомляв у своїх свідченнях; проте він помиляється, вважаючи, що я наздоганяв батька. Мені й на гадку не спадало, що батько йде попереду. Коли я був приблизно за сто кроків від ставка, то почув вигук «Коу!», яким я і мій батько зазвичай закликали один одного. Я відразу ж побіг уперед і побачив, що він стоїть біля самого ставу. Батько, мабуть, дуже здивувався, помітивши мене, і досить брутально спитав, чого мені тут треба. Бесіда дійшла до дуже різких слів, мало не до бійки, бо мій батько був людиною вкрай запальною. Зрозумівши, що він утрачає самовладання, я вважав за краще піти геть від нього й подався до ферми Гезерлі. Не пройшов я й півтораста кроків, як почув позаду нелюдський зойк, що холодив душу і змусив мене побігти назад. Я побачив розпростертого на землі батька; на його голові зяяли жахливі рани, і в ньому ледь жевріло життя. Рушниця випала з моїх рук, я підняв голову батька, але майже тієї самої миті він помер. Кілька хвилин я стояв на колінах біля мерця, потім пішов до сторожа містера Тернера просити його допомоги. Будинок слуги був ближчим за інші. Повернувшись на зойк батька, я нікого біля нього не побачив, тож не маю уявлення, хто б міг його вбити. Його мало хто знав, бо вдачу він мав дещо замкнуту й непривітну. Але все ж, наскільки я знаю, справжніх ворогів він таки не мав.

Коронер. Чи ваш батько повідомив вам щось перед смертю?

Свідок. Він пробурмотів кілька слів, але я зміг вловити лише щось схоже на «щур».

Коронер. Що це означає, як ви гадаєте?

Свідок. Гадки не маю. Мабуть, він марив.

Коронер. Що стало причиною вашої останньої сварки?

Свідок. Я волів би промовчати про це.

Коронер. На жаль, я змушений наполягти на відповіді.

Свідок. А я не можу відповісти на це запитання. Запевняю, що наша розмова не мала жодного стосунку до жахливої трагедії, яка сталася пізніше.

Коронер. Це вирішуватиме суд. Зайве пояснювати вам, що небажання відповідати лише нашкодить вам, коли ви постанете перед виїзною сесією суду присяжних.

Свідок. І все ж я не буду відповідати.

Коронер. Вочевидь, вигуком «Коу!» ви з батьком завжди закликали один одного?

Свідок. Авжеж.

Слідчий. Як же могло статися, що він подав умовний знак іще до того, як вас побачив, і навіть до того, як дізнався, що ви повернулися з Бристолю?

Свідок (дуже збентежений). Навіть не здогадуюся.

Присяжний засідатель. Чи не впало вам у вічі щось підозріле, коли ви прибігли на зойк і знайшли батька смертельно пораненим?

Свідок. Та ні, нічого особливого.

Коронер. Що хочете цим сказати?

Свідок. Я був такий схвильований і наляканий, коли вибіг із лісу, що міг думати лише про батька, більше ні про що. Усе ж у мене було нечітке враження, що в ту мить щось лежало на землі ліворуч від мене. Мені здалося, що якийсь сірий одяг, можливо, коц. Коли я звівся на ноги й захотів розглянути цю річ, її вже не було.

– Вважаєте, що вона зникла до того, як ви пішли по допомогу?

– Атож, зникла.

– Чи не могли б ви сказати, що ж це було?

– Ні, у мене просто з’явилося відчуття, що там щось лежить.

– Далеко від убитого?

– Кроків за десять.

– А на якій відстані від лісу?

– Приблизно на такій самій.

– Отже, ця річ лежала на відстані менше двадцяти кроків від вас, коли вона зникла?

– Авжеж, але я обернувся до неї спиною».

Цим закінчується допит свідка».

– Мені ясно, – сказав я, поглянувши на газетний стовпчик, – що наприкінці допиту слідчий був зовсім безжалісний до молодого Мак-Карті. Він вказав, і не без підстав, на протиріччя в свідченнях про те, що батько покликав сина, не знаючи про його присутність, а також на відмову передати зміст його розмови з батьком, потім на дивне пояснення останніх слів умираючого. Усе це, як зауважив слідчий, дуже шкодить синові.