Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів. Долина страху

– Не знаю. Не чув.

– Дякую вам. На все добре.

Голмс сів на своє місце в кутку тапчана й усміхнувся тією спокійною задоволеною посмішкою, яка завжди з’являлася у нього на обличчі, коли перед сищиком поставало гідне його завдання.

– Вже йдете, Ватсоне?

– Так, якщо нічим не можу вам допомогти.

– Ні, друже мій, я звертаюся до вас за допомогою, лише коли треба вдаватися до дій. Але яка ж чудова справа. Багато в чому просто надзвичайна. Коли будете проходити повз Бредлі, заверніть до нього і попросіть надіслати мені фунт найміцнішого тютюну. Дякую заздалегідь. Спробуйте не повертатися до вечора. А тоді я з радістю обміняюся з вами враженнями з приводу надзвичайно цікавої загадки, яку нам загадали сьогодні вранці.

Самота і спокій були потрібні моєму приятелю в години напруженої розумової роботи, коли він зважував усі найдрібніші подробиці справи, будував одну за одною кілька гіпотез, порівнював їх між собою і вирішував, яка інформація істотна, а якою можна знехтувати. Тому я провештався весь день у клубі і повернувся на Бейкер-стрит тільки ввечері, близько дев’ятої години.

Я відчинив двері у вітальню і перелякався – чи не пожежа у нас? Бо в кімнаті стояв такий дим, що крізь нього ледве виднілося світло лампи. Але мої побоювання були марними: мені вдарило в ніс їдким запахом міцного дешевого тютюну, від чого у мене негайно почало дерти в горлі. Крізь димову завісу я ледве розгледів Голмса, котрий зручно вмостився в кріслі. Він був у халаті і тримав у зубах свою темну глиняну люльку. Навколо нього лежали якісь паперові рулони.

– Застудилися, Ватсоне? – спитав він.

– Ні, просто дух захопило від цього отруйного ладану.

– Так, ви, здається, маєте рацію: тут трохи накурено.

– Яке там «трохи»! Дихати нічим!

– Тоді відчиніть вікно. Я бачу, ви просиділи весь день у клубі?

– Голмсе, друже!..

– Правильно?

– Звісно, що правильно, але як ви…

Він засміявся, роздивляючись мою розгублену фізію.

– Ваша наївність, Ватсоне, просто чудова! Якщо б ви знали, як мені приємно перевіряти на вас свої скромні вміння! Джентльмен іде з дому в дощову негоду. Увечері він повертається чистенький, без жодної плямочки. Циліндр і черевики на ньому виблискують, як і раніше. Отже, він десь просидів весь день. Близьких друзів у нього немає. Де ж він був? Хіба це не очевидно?

– Так, цілком очевидно.

– Світ наповнений такими очевидностями, але їх ніхто не помічає. Як гадаєте, а де був я?

– Також весь день просиділи на одному місці?

– А от і ні, я встиг побувати в Девонширі.

– Подумки?

– Саме так. Моє тіло залишалося тут, у кріслі, і, як це не сумно, встигло випити за день дві великих кавоварки і викурити неймовірну кількість тютюну. Як тільки ви пішли, я послав до Стенфорда за мапою Дартмурських боліт, і мій дух блукав ними весь день. Тішу себе надією, що тепер освоївся з цими місцями як слід.

– Мапа дрібного масштабу?

– Так, дуже дрібного, – сищик розгорнув одну секцію цієї мапи і поклав її на коліна. – Ось та сама ділянка, що нас цікавить. Усередині стоїть Баскервіль-хол.

– Оточений лісом?

– Еге ж. Тисова алея тут не позначена, але мені здається, що вона тягнеться праворуч, паралельно до болота. Ось ця маленька група споруд – та саме селище Ґрімпен, де міститься штаб-квартира нашого приятеля, доктора Мортімера. Як бачите, на п’ять миль навколо житло зустрічається вкрай рідко. Ось це Лефтер-хол, про який згадував лікар. Тут, мабуть, стоїть будинок натураліста Степлтона, якщо я правильно запам’ятав його прізвище. Ось це – дві ферми: «Кам’яні стовпи» та «Гниле болото». За чотирнадцять миль від них – прінстаунська в’язниця суворого режиму. А між цими окремими точками і навколо них стеляться похмурі, позбавлені ознак життя болота. Ось вам сцена, на якій сталася ця трагедія і, можливо, розіграється ще раз на наших очах.

– Так, місця дикі.

– Сцена обставлена, краще не вигадаєш. Якщо чортяка справді захотів втрутитися в людські справи…

– Отже, ви також схильні бачити в усьому цьому щось надприродне?

– А хіба слуги диявола не можуть бути одягнені в плоть і кров? Для початку нам доведеться вирішити два питання. Перше: чи було тут скоєно злочин? Друге: в чому полягає цей злочин і як він був скоєний? Певна річ, якщо доктор Мортімер має слушність у своїх здогадах і ми маємо тут справу із силами, які перебувають над законами природи, то нам доведеться скласти зброю. Але перш ніж заспокоюватися на цьому, треба перевірити до кінця всі інші гіпотези. Нумо зачинимо вікно, якщо ви не заперечуєте. Як це не дивно, але, мені здається, що концентрація тютюнового диму сприяє концентрації думки. Я ще не дійшов до того, щоб ховатися в скриню під час своїх роздумів, але логічний висновок із моєї теорії саме такий. Ну як, ви вже встигли поміркувати над цією справою?