Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів. Долина страху

– Сліди?

– Сліди.

– Чоловічі чи жіночі?

Доктор Мортімер якось дивно зиркнув на нас і відповів майже пошепки:

– Пане Голмс, це були відбитки лап величезного собаки!

Зізнаюся, що при цих словах мороз пробіг у мене по шкірі. Судячи з того, як тремтів голос у лікаря, він сам був глибоко схвильований власною розповіддю. Голмс подався всім тілом уперед, і в його очах спалахнули сухі колючі іскорки – вірна ознака того, що цікавість узяла-таки гору.

– Ви самі їх бачили?

– Точно так само, як бачу вас.

– І нічого про це не сказали!

– А навіщо?

– Невже, крім вас, їх ніхто не бачив?

– Вони були кроків за тридцять від тіла, і на них, мабуть, просто не звернули уваги. Я б сам нічого не помітив, якби не згадав легенду.

– На болотах має бути багато вівчурів?

– Природно. Але це був не вівчур.

– Кажете, що сліди дуже великі?

– Величезні.

– Але до тіла сера Чарльза вони не наближалися?

– Аж ніяк.

– Яка тоді була погода?

– Вогка, прохолодна.

– Але дощу не було?

– Ні.

– А як виглядає та алея?

– З боків висока зелена огорожа з тісно зрощених старих тисів. Посередині – доріжка футів вісім у ширину.

– А між кущами та доріжкою є щось?

– Так, по обидва боки тягнеться смужка дерну близько шести футів у ширину.

– Якщо я правильно вас зрозумів, в алеї є хвіртка?

– Так, і ця хвіртка провадить на болото.

– А інших виходів туди немає?

– Немає.

– Отже, в тисову алею можна потрапити або безпосередньо з будинку, або через хвіртку, яка провадить на болото?

– Є ще один вихід – через альтанку в дальньому кінці.

– Сер Чарльз дійшов туди?

– Ні, він лежав кроків за п’ятдесят від неї.

– Тепер, докторе Мортімер, будьте ласкаві відповісти мені на одне дуже важливе запитання: помічені вами сліди були не на траві, а на доріжці?

– На траві слідів зазвичай не видно.

– Вони були на тому ж боці доріжки, де хвіртка?

– Так, на самому краєчку, ближче до хвіртки.

– Дуже цікаво! Ще одне запитання: хвіртка була зачинена?

– Не тільки зачинена, але і замкнена на висячий замок.

– Якої вона висоти?

– Футів із чотири.

– Отже, через неї можна перелізти?

– Ще й як.

– А біля самої хвіртки вдалося щось виявити?

– Ні, нічого особливого.

– Боже милий! Невже там не подивилися?

– Ні, я дивився.

– І нічого не знайшли?

– Там важко було щось розібрати. Сер Чарльз, мабуть, простояв біля хвіртки хвилин із п’ять-десять.

– Чому ви так гадаєте?

– Тому що попіл двічі впав із його сигари.

– Чудово! Ось такий помічник нам знадобиться! Еге ж, Ватсоне? Ну, а сліди?

– Галька була поцяткована собачими слідами. Інших я не помітив.

Шерлок Голмс нетерпляче вдарив себе долонею по коліну.

– Ах, якщо б я сам там був! – вигукнув він. – Це, мабуть, надзвичайно цікава справа. Які багаті можливості для серйозного наукового розслідування! Галька – це така сторінка, на якій я міг би стільки всього прочитати! А тепер вона розмита дощем, затоптана черевиками допитливих фермерів… Ах, докторе Мортімер, докторе Мортімер! Чому ж ви мене відразу не покликали? Який гріх на вашій совісті!

– Я не міг звернутися до вас, пане Голмс: адже тоді мені б довелося оприлюднити всі ці факти, а я вже пояснив, що мене стримувало від такого кроку. Крім цього…

– Що ж ви вагаєтесь?

– Є певна галузь, де безсилий навіть проникливий і найдосвідченіший детектив.

– Ви натякаєте, що ми маємо справу з надприродною силою?

– Я цього не сказав.

– Не «сказав», але «думаю»?

– З того часу, як сталося це нещастя, пане Голмс, мені розповіли про кілька випадків, які важко пов’язати з природним станом речей.

– Наприклад?

– Я з’ясував, що дехто з місцевих мешканців ще до трагічної смерті сера Чарльза бачив на болотах якусь дивну істоту, що точно відповідає описам Баскервільського демона і не схожа на жодну іншу тварину, відому науці. Всі, хто бачив її, стверджували, як один: це страховисько світиться, як привид неймовірних розмірів. Я опитав цих людей. Їх було троє: наш сусіда, чоловік вельми тверезих поглядів на речі, тутешній коваль і один фермер. Усі вони розповідають про жахливого привида, майже слово в слово повторюючи опис того пса, про якого йдеться в легенді. Вірте мені, пане Голмс: у всій нашій окрузі панує жах, виходити на болото вночі ніхто не наважується, хіба тільки найвідчайдушніші сміливці.

– І ви, людина науки, вірите, що це явище надприродне?