Едґар По - Скарабей Леґрана

What ho! What ho! This fellow

is dancing mad!

He hath been bitten by the Tarantula.

All in the wrong

(Гей-гей! Той xлоп стрибає

як скажений!

Його, мабуть, тарантул укусив).

Багато літ тому я мав за близького приятеля такого м-ра Вільяма Леґрана. Він був з старої гугенотської фамілії і колись був багатий, але низка нещасть його розорила. Щоб уникнути зневаги, неминучої після краху, він покинув Нью-Орлеан — місто своїх предків — і оселився на Сюллівановім острові в Південній Кароліні.

Цей острів має дуже особливий вигляд. Там мало чого є, окроме морського піску; а завдовжки він має щось із три милі. Він ніде не має більше, як чверть милі завширшки. Він відділюється від суходолу ледве помітною річкою, що вимила собі путь у гущавині очеретів і намулу, де гніздилося безліч болотної птиці. Рослинність там, як і можна заранше вгадати, скудотна, принаймні низкоросла. Високих дерев зовсім немає. Коло західнього краю, де стоїть форт Мавлтрі [1] ...де стоїть форт Мавлтрі — У форті Молтрі (Fort Moultrie) По провів більше року, коли служив в армії США: з 18 листопада 1827 по 11 грудня 1828р. і де втікачі від чарлстонської куряви й лихоманки наймають улітку злиденні дерев’яні дачі, росте колюча карликова пальма; та ввесь острів, за виїмком оцього західнього краю і твердої білої смуги при березі моря, вкритий рясною гущавиною пахущого мірту, що його так цінують в Англії садівники. Той кущ тут буває в п’ятнадцять і двадцять футів заввишки; він утворює майже неминучий підлісок, і від його аромату важніє навколо повітря.

У самім серці цього чагарнику, поблизу вже східного найбільш відлеглого краю острова, Леґран сам собі побудував маленьку хатку, в якій він жив, коли я з ним зазнайомився. Це випадкове знайомство в скорому часі переросло в дружбу — багато було в тім відлюдькові такого, що могло викликати цікавість і повагу.

Він був добре вихований, мав багатий і незвичайний розум, але його заїдала мізантропія і швидка зміна настроїв, піднесених і меланхолійних. У нього було багато книг, та він рідко з них користувався. Його головні розваги були риболовля чи блукання вздовж берега або в кущах, шукаючи раковин чи комах —Сваммердам [2] Ян Сваммердам (Swammerdamm, Jan, 1637-1680) — голландський натураліст. Був піонером у використанні мікроскопа і, мабуть, першим (1658) відкрив червоні кров’яні тільця. Досліджував рід безxребетниx, після чого звернувся до релігійної філософії. Його «Загальна теорія комаx» (1663) була перекладена з латинської на англійську в 1758 році. сам міг би позаздрити на його ентомологічні колекції. У цих екскурсіях його звичаєм супроводив старий негр на ім’я Джупітер, [3] Старий негр на ім’я Джупітер, відпущений на волю… — Рабство у США було скасоване в 1861р.; дія цього оповідання гіпотетично відбувається між 1827 та 1843 роками. Майк Йогансен у цьому перекладі використовує то «англізований» варіант імені цього персонажа ― «Джупітер», то більш звичний для нас варіант «Юпітер». відпущений на волю ще за щасливих днів сем’ї Леґранів; та ні загрози, ні обіцянки не могли його відштовхнути від того, що він уважав за своє право опіки над учинками його молодого «маси Вілла». Не неможлива річ, що родичі Леґранові, уважаючи його за дуже неврівноважену психічно людину, умисно всиляли в Джупітера оцю впертість, з якою він наглядав і оберігав мандрівця.

На широті острова Сюллівана не часто бувають суворі зими, і потреба гріти хату трапляється дуже рідко. Коло середини жовтня 18… трапився такий дуже холодний день. Саме перед захід сонця я пробив собі путь через вічнозелені кущі до хати свого друга, якого не відвідував уже скільки тижнів; я сам жив у дев’ятьох милях від острова в Чарлстоні, а дорога туди й назад була зовсім не така легка, яка вона є тепер. Дійшовши я хати, постукав своїм звичаєм у двері і, не почувши відповіди, одшукав ключа в знаній мені схованці й увійшов у хату. В печі горів добрий вогонь. Це була дуже приємна для мене новина. Я скинув пальто, присунув стільце до полін, що тріщали у вогні, і терпляче став ждати своїх хазяїв.

Скоро після захід сонця вони прийшли і дуже щиро мене зустріли. Джупітер, розтягнувши в усмішці рот аж до вух, заходився готувати дичину на вечерю. Леґрана найшов один з його припадків — не знаю, як мені їх інакше називати — ентузіязму . Він знайшов невідомого молюска, що являв собою новий рід; а також ловив і спіймав, з допомогою Джупітера, скарабея, якого уважав теж за абсолютно доти незнаного. Про цього скарабея він хотів почути мою думку взавтра.