Едґар По - Скарабей Леґрана

— Чому ж не сьогодні? — спитав я, потираючи над вогнем руки і про себе посилаючи к чорту всю скарабейську породу.

— А коли б я знав, що ви тут! — сказав Леґран, — аджеж я так давно вас не бачив; як я міг передбачати, що ви саме цього вечора до мене зайдете. По дорозі я зустрів лейтенанта Дж. з порту і дуже необачно віддав йому на час жука, і отже до завтра ви не зможете його побачити. Зоставайтесь ночувати, і я завтра ранесенько до схід сонця пошлю Джупітера по жука. Це найцікавіша річ у світі!

— Що — схід сонця?

— Де пак! Ні! — жук! Він яскравий, як золото, на колір ― завбільшки з здоровий волоський горіх ― з двома блискучими чорними цятками з одного краю спинки й одною довгастою цяткою з другого. Полапки [4] Полапки (тут) ― вусики. В англійськім оригіналі присутня гра слів: схожість “antennae” (вусики) із “ain't tin” (не олово). В перекладі Йогансена Джупітерові «олово» почулося в слові «полапки». в нього...

— Нема в ньому олова, маса Вілл, я вам кажу, — перебив його Джупітер. — Жук є золотий жук, усе всередині золото і зовні, окроме крилець ― зроду не бачив такий важкий жук.

— Гаразд, нехай буде так, Джапе, — одповів Леґран, ніби трішки серйозніше, ніж того вимагала справа, — то хіба ж це достатня причина для тебе, щоб спалити дичину? Колір, — звернувся він до мене, — справді ніби виправдує Джупітерову думку. Ледве чи ви бачили колись надкрильця з таким щирим металевим блиском — та про все це ви зможете судити завтра. Тимчасом я спробую пояснити вам його форму.

Сказавши це, Леґран присів до маленького столу, на якому були пера й чорнило, та не було видко паперу. Він пошукав трохи в шухлядах, але не знайшов.

— Нічого, — сказав він нарешті, — оцього буде досить.

І він видобув з кешені піджака щось таке, що я узяв був за дуже брудний рояльний папір [5] Рояльний папір — тобто королівський аркуш (від англійського royal — король). В оригіналі — foolscap (блазенський ковпак): назва аркуша поxодить від відповідної водяної печаті на папері розміру 13 на 16 дюймів. , і зробив на ньому грубий шкіц [6] Шкіц ― ескіз. пером. Поки він малював, я все сидів коло вогню, бо було так само зимно, як і раніше. Скінчивши малюнок, він, не підводячись, передав його мені. Коли я взяв його, надворі щось голосно загарчало, дряпаючи у двері. Джупітер одчинив — і величезний Леґранів ньюфавндленд вдерся в кімнату, стрибнув мені на плечі і намагався мене всього облизати, ми бо з ним здавна дуже приятелювали. Коли він мене одпустив, я подивився на папірець і, сказати правду, дуже був здивований з того, що намалював мій приятель.

— Так, — сказав я, роздивившися його протягом скількох xвилин, — це дуже чудний скарабей, мушу признатися; це новина для мене; зроду я нічого подібного не бачив, хіба що от череп чи мертву голову — на це він схожий більше ніж на щось інше, що мені доводилося спостерігати.

— Мертву голову? — повторив Леґран. — О, так, може; можливо, що він, намальований, троxи скидається на череп. Горішні цятки троxи подібні до очей — чи так? а довгаста цятка внизу — ніби як рот; а ввесь контур його овальний.

— Може, й так, — сказав я, — але, Леґране, я боюся, що ви не художник. Я почекаю й подивлюся на самого жука, щоб зложити собі уяву про те, як він виглядає.

— Не знаю, — сказав він трішки роздратовано, — я малюю пристойно ― мусив би, принаймні, малювати пристойно — в мене були добрі вчителі, а я маю сміливість думати, що ніколи не був пришелепуватий.

— Але, друже, тоді, значить, ви пожартували, — сказав я, — це дуже непоганий череп ― більше від того, я б сказав, що це дуже хороший череп, коли орієнтуватися на звичну уяву про череп, і ваш скарабей, очевидно, найхимерніший скарабей у світі, коли він на щось таке схожий. Я вам скажу, прямо можуть постати з приводу цього не аби-які забобони. Гадаю, що ви назвете жука «Scarabaeus Caput Hominis» [7] «Scarabaeus Caput Hominis» (латин.) ― «Скарабей ― Голова Людини». чи щось такого — подібних назов чимало є в природознавстві. Та де ж ті полапки, за які ви казали?

― Полапки! — сказав Леґран, якого, очевидячки, вже сильно роздратувала ця тема, — я певний, що вам мусять бути видні оті полапки. Я змалював їх такими ж, як вони в жука на ділі, і, мені здається, цього досить.

— Що ж, може, — сказав я; — може, воно й так, але я все ж таки не бачу, — і я передав йому папірець, не кажучи ні слова, щоб не роздратувати його ще більше; але я був дуже здивований з усієї цієї справи; його дражливість мені здавалася дуже чудною, а що до шкіца жука, то там запевне не було видко ніяких полапків і весь шкіц був, як викапаний, сxожий на звичайні гравюри черепів.