Гилберт Честертон - Небесна стріла

Отець Бравн косо глянув на пляшку, що стояла на столі, а потім запитав:

— Послухайте, а як ви поставитеся до того, щоб нам випити справжнього, доброго вина?

Чимало детективних історій починаються з того, що хтось знайшов тіло вбитого американського мільйонера, і чомусь саме ця обставина викликає у всіх найбільше хвилювання. До речі, я радий вам повідомити, що наша історія також почнеться з убитого мільйонера, а якщо бути точнішим, то навіть з трьох, а це, погодьтеся, можна вважати розкішшю. Та саме цей збіг обставин чи постійність у виборі об’єкта злочину виділили справу з цілого стосу кримінальних справ і перетворили її у надзвичайно складну.

Ніхто не вдавався у подробиці, та подейкували, що ці троє стали жертвою прокляття, яке нависало над долею всіх власників якоїсь надзвичайно цінної історичної реліквії. Ця реліквія була чимось на кшталт чаші, оздобленої дорогоцінним камінням, вона так і називалася — «коптська чаша». Ніхто достеменно не знав, як вона опинилася в Америці, дехто навіть стверджував, що колись її використовували для церковних потреб. А дехто підозрював, що доля її власників визначена тим, що річ культового вжитку потрапила у надто матеріялістичні руки. Про таємничого вбивцю, який, можливо, і не був релігійним фанатом, побутувало чимало чуток, про нього часто писали у газетах. Це безіменне створіння мало своє прізвисько. Та ми почнемо розповідь лише з третього вбивства, тому що саме тоді в цій справі з’явився отець Бравн, герой наших оповідань.

Коли отець Бравн зійшов з палуби атлантичного лайнера і ступив на американську землю, то, здивований, помітив, зрештою, так само, як чимало инших його співвітчизників, що він — знаменитість. На батьківщині на його приземисту постать, непримітне і короткозоре обличчя, на його зношену сутану ніхто не звертав особливої уваги, і ніколи не називав кимось надзвичайним. Та в Америці вміють прославити людину. Участь отця Бравна у кількох цікавих кримінальних справах, його давнє знайомство з колишнім злочинцем і детективом Фламбо забезпечили йому в Америці неабияку популярність, тоді як в Англії про нього чув лише дехто. Отець Бравн здивовано дивився на журналістів, які, ніби розбійники, оточили його з усіх боків і почали ставити запитання на такі теми, в яких він аж ніяк не почувався знавцем, наприклад, про особливості жіночої моди, про статистику злочинности у країні, де він встиг зробити лише кілька кроків, і таке инше. Журналісти оточили священика тісним кільцем, та він дивився на постать, яка стояла поодалік, ця постать виділялася на фоні набережної, залитої літнім сонцем. Це був високий чоловік з жовтуватим обличчям, в окулярах з чудернацькою масивною оправою. Чоловік дочекався, коли журналісти завершать свою справу, а потім жестом зупинив отця Бравна і запитав:

— Вибачте, можливо, ви шукаєте капітана Вейна?

Отець Бравн і сам гостро відчував свою провину. Нагадаємо, він уперше побачив Америку, а ще — він уперше побачив такі окуляри, тому що мода на окуляри в масивній черепаховій оправі до Англії ще не дійшла. Спочатку в нього виникло відчуття, ніби він дивиться на чудернацьке морське страховище, голова якого чимось подібна на водолазний шолом. Незнайомець був елегантно одягнений, і простодушний отець Бравн наївно дивувався, як цей франт міг так спотворити себе. Для нього це виглядало майже так само, якби якийсь чепурун для більшої елегантности прикрутив собі дерев’яну ногу. Питання незнайомця також неабияк збентежило отця Бравна. Капітан Вейн, американський авіятор, знайомий знайомих отця Бравна, справді числився у довжелезному списку осіб, з якими священик сподівався зустрітися в Америці. Та отець Бравн навіть не думав, що зустріне цього Вейна так швидко.

— Вибачте, — невпевнено промовив священик, — то це ви капітан Вейн? Ви… ви його знаєте?

— Те, що я не капітан Вейн, можу стверджувати доволі впевнено, — незворушним тоном відповів чоловік в окулярах. — Я майже не сумнівався в цьому, коли залишав капітана в автомобілі, де він на нас чекає. На ваше друге запитання відповісти важче. Гадаю, я знаю Вейна, його дядька і ще й старого Мертона. Я знаю старого Мертона, а от старий Мертон мене не знає. Він вбачає у цьому свою перевагу, а я вважаю, що перевага на моєму боці. Ви мене розумієте?

Отець Бравн його не надто розумів. Він, збентежено покліпуючи, глянув на дзеркальну поверхню моря, на верхівки хмарочосів, а потім знову перевів погляд на незнайомця. Його обличчя виглядало непроникним не лише тому, що він ховав очі за чудернацькими окулярами. У цьому жовтуватому обличчі було щось азіятське, а точніше — китайське, здавалося, істинний смисл його слів прихований за товстезним шаром іронії. Серед товариських та щирих мешканців цієї країни часом трапляється такий тип — непроникний американець.