Гилберт Честертон - Небесна стріла

— Мене звати Дрейдж, — промовив він, — Норман Дрейдж. Я — громадянин Америки, і це все пояснює. Сподіваюся, решту вам пояснить мій друг Вейн, так що сьогодні ми не святкуватимемо четверте липня. [2] 4 липня — День незалежности Америки, (прим. перекл.)

Приголомшений, отець Бравн дозволив незнайомцеві, щоб той провів його до автомобіля, де сидів молодий чоловік зі світлим, неохайно зачесаним волоссям і стривоженим та виснаженим виразом обличчя. Він ще здалеку привітався з отцем Бравном і назвався Пітером Вейном. Священик не встиг опам’ятатися, як уже був в автомобілі, а той, швидко минувши міські вулиці, виїхав за межі міста. Отець Бравн ще не встиг звикнути до діловитости американців, і тому він почувався так, ніби сидів у чарівній колісниці, запряженій драконами. Йому було надзвичайно важко зосередитися, та він усе ж вислухав довгий монолог Вейна про коптську чашу та про два вбивства, пов’язані з нею. Цю розповідь містер Дрейдж час до часу перебивав своїми короткими фразами.

З усього цього отець Бравн зрозумів, що у когось на ім’я Крейк був компаньйон на прізвище Мертон, і ось цей Мертон був третім з багатих бізнесменів, у чиї руки потрапила коптська чаша. Колись перший з них, Титус П. Трент, мідний магнат, почав отримувати листи з погрозами, їх автор підписувався Данієль Дум. Очевидно, це вигадане ім’я, та його власник доволі швидко прославився, хоч так і не набув доброї слави. Його слава перевищувала славу Робіна Гуда та Джека Різника разом узятих. Як виявилося згодом, цей автор погрозливих листів не мав наміру обмежуватися лише погрозами. Усе закінчилося тим, що якось вранці тіло містера Трента знайшли у парку біля озера, він лежав з головою у воді, а вбивця безслідно зник. На щастя, чаша була у сейфі в банку і з рештою майна перейшла у власність кузена покійного, Браяна Хордера. Він також був товстосумом, і незабаром також став жертвою погроз безіменного ворога. Труп Браяна Хордера знайшли біля підніжжя скелі, неподалік його приморської резиденції, дім обікрали, і цього разу — ретельно. І хоч чаша таки не потрапила у руки злодія, йому вдалося вкрасти у Хордера стільки цінних паперів, що його фінансові справи зазнали краху.

— Удові Браяна Хордера, — розповідав далі Вейн, — довелося продати майже всі сімейні цінності. Напевно, саме тоді Брандер Мертон придбав славнозвісну чашу. У кожному разі, коли ми познайомилися, вона вже була в нього. Та, як ви розумієте, бути власником цієї чаші доволі непросто.

— Містер Мертон також отримує листи з погрозами? — після короткої павзи запитав отець Бравн.

— Гадаю, що так, — відповів містер Дрейдж, і щось в його голосі змусило отця Бравна уважно поглянути на цього чоловіка, поки він не зрозумів: він беззвучно сміявся, і від цього священикові зробилося якось моторошно.

— Я майже не сумніваюся, що він отримував такі листи, — нахмурившись, додав Пітер Вейн. — Я особисто їх не читав, тому що його пошту переглядає лише секретар, та й то не всю, адже Мертон, як і всі багачі, звик до секретности. Та якось я бачив, що він засмутився і роздратувався через якісь листи. До речі, він відразу ж їх подер, так що навіть секретар не знав, у чому річ. Так ось, його секретар каже, що містера Мертона хтось переслідує. Словом, ми будемо дуже вдячні тому, хто бодай трохи допоможе нам усе це з’ясувати. А оскільки ваш талант, отче, всім відомий, то секретар просив мене негайно ж запросити вас у дім містера Мертона.

— Ось воно що, — сказав отець Бравн, який врешті почав розуміти, куди і навіщо його везуть. — Та я справді не второпаю, як можу вам допомогти. Адже ви постійно тут, й у вас є в сто разів більше шансів для того, щоб зробити науковий висновок, аніж у мене, випадкового відвідувача.

— Так, — сухо відповів містер Дрейдж, — наші висновки доволі наукові, навіть надто наукові, щоб у них повірити. Вбити такого чоловіка, як Титус П. Трент, могла хіба що кара небесна, і тут ні до чого будь-які наукові висновки. Як то кажуть, грім з ясного неба.

— Невже ви вважаєте, що це було щось надприродне?! — вигукнув Вейн.

Та вгадати, що ж має на увазі містер Дрейдж, було не так легко, як видається. Якби він сказав про когось «дотепний чолов’яга», то насправді це могло означати «дурень». Містер Дрейдж, як і належить істинному азіятові, незворушно мовчав до кінця подорожі. Коли автомобіль майже прибув до місця призначення, то отець Бравн побачив дещо дивне. Дорога, яка до того проходила поміж поодинокими деревами, раптом вибігла на широку рівнину, і він побачив дивну будівлю, яка складалася лише зі стіни, довкола був своєрідний вал, такий, як у військових таборах римлян, а галявина чимось нагадувала летовище. Стіна, на перший погляд, не була ані дерев’яною, ані кам’яною. Як виявилося згодом, це металева конструкція.