Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

– Ось бачите, – сказав Седрік інспекторові.

– Ви, либонь, вважаєте нас цілковитими йолопами, містере Крекенторп, – сказав Кредок із вишуканою люб’язністю. – Хіба вам не відомо, що ми все можемо перевірити? Покажіть мені, будь ласка, ваш паспорт…

Він очікувально замовк.

– Я не можу знайти цю клятущу річ, – відповів Седрік. – Я шукав її протягом усього ранку. Хотів послати її в агенцію Кука 16 16 Мається на увазі британська туристична компанія Thomas Cook Group plc , яка має представництва в більшості країн світу. .

– Сподіваюся, ви знайдете свого паспорта, містере Крекенторп. Але насправді він не дуже мені потрібен. Записи на митниці показують, що фактично ви прибули в цю країну увечері дев’ятнадцятого грудня. Можливо, тепер ви нарешті розповісте мені, де були й що робили між цим часом і ланчем двадцять першого грудня, на який ви з’явилися сюди.

Седрік здавався неабияк роздратованим.

– Що за паскудне життя почалося нині, – сердито сказав він. – Тільки й знаєш, що відповідаєш на запитання чиновників та заповнюєш формуляри. Чого ще можна сподіватися від бюрократичної держави! Ти вже не можеш ані поїхати туди, куди тобі хочеться, ані робити те, що тобі заманеться. Хтось завжди ставить тобі запитання. Чому така метушня й стільки балаканини через двадцяте число, хотів би я запитати? Що в ньому незвичайного, у тому двадцятому числі?

– Ми маємо всі підстави припускати, що саме двадцятого грудня було скоєне вбивство. Ви можете, звичайно, відмовитися відповідати на мої запитання, але…

– Хто сказав, що я відмовлюся відповідати? Дайте-но лиш мені трохи часу. До того ж на попередньому розслідуванні ви дуже туманно й дуже приблизно говорили про дату вбивства. Після того ви одержали якісь нові відомості?

Кредок нічого не відповів.

Седрік сказав, скоса подивившись на Емму:

– Може, ми перейдемо до іншої кімнати?

Емма швидко сказала:

– Я вас покину.

У дверях вона зупинилася й обернулася.

– Це дуже серйозно, Седріку, ти повинен зрозуміти. Якщо вбивство було скоєне двадцятого числа, тоді ти повинен точно розповісти інспекторові Кредоку про все, що в той день робив.

Вона вийшла до сусідньої кімнати й зачинила за собою двері.

– Чудову сестру я маю, – сказав Седрік. – Ну що ж, почнімо звітуватися. Так, я справді покинув Ібіцу дев’ятнадцятого грудня. Хотів затриматися на кілька днів у Парижі й провідати там кількох друзів, що оселилися на материку. Але моєю сусідкою в літаку виявилася надзвичайно приваблива жінка… Пальчики оближеш. Одне слово, ми вийшли з літака разом. Вона летіла до Штатів, але їй треба було переночувати дві ночі в Лондоні, щоб залагодити там якийсь бізнес. Отже, у Лондон ми прибули дев’ятнадцятого. Ми зупинилися в «Кінгсвей Пеліс», кажу це вам на той випадок, якщо ваші шпики ще цього не з’ясували! Я назвався Джоном Брауном – у таких ситуаціях ви ніколи не називаєте свого справжнього імені.

– А що ви робили двадцятого?

Седрік скривив гримасу.

– Увесь ранок промучився з жахливим головним болем від похмілля.

– А що пополудні? Від третьої години й далі до вечора?

– Дайте-но подумати. Пішов блукати вулицями, як сновида, можна сказати. Зазирнув до Національної галереї, тобто, як розумієте, закладу цілком респектабельного. Потім пішов до кінотеатру й подивився фільм «Ровенна на кордоні». Я завжди захоплювався вестернами. Цей був просто потрясний… Потім пропустив дві чарки в барі й трохи поспав у своїй кімнаті, а годині о десятій зустрівся зі своєю дівкою, і ми пішли з нею по різних гарячих точках – я навіть не пригадую їхні назви, одна, якщо не помиляюся, називалася «Стриб-стриб». Вона знала їх добре. Ми обоє там добряче набралися, я вже майже нічого не можу пригадати, доки не прокинувся наступного ранку – ще з нещаднішим головним болем. Моя подружка чкурнула на свій літак, а я облив собі голову холодною водою, роздобув в аптеці якесь диявольське пійло й подався сюди, прикинувшись, що тільки-но прилетів на Гітроу 17 17 Найбільший лондонський аеропорт. . Я подумав, що не варт псувати настрій Еммі. Ви ж бо знаєте, які вони, жінки – завжди ображаються, якщо ти не відразу поїхав додому. Я мусив позичити в неї гроші, щоб заплатити таксистові. Мої кишені були порожнісінькі. А просити грошей у старого не було сенсу. Він ніколи не дав би мені жодного пенні. Ниций старий скнара. Ну як, інспекторе, ви задоволені?

– А чи може хтось підтвердити вашу розповідь, містере Крекенторп? Скажімо, від третьої до сьомої години пополудні?