Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Усе готове, містере Ретчетт.

Літній чоловік щось схвально буркнув і вийшов.

– Eh bien , – сказав Пуаро. – Ну, що ви думаєте про цих двох?

– Американці, – сказав мсьє Бук.

– Безсумнівно, американці. Але я запитую про їхні особисті якості.

– Молодший, здається, досить приємний.

– А інший?

– Чесно кажучи, мій любий друже, я б ним не переймався. Він справив на мене неприємне враження. А на вас?

Еркюль Пуаро на мить задумався, перш ніж відповів:

– Коли він проходив повз мене в ресторані, – сказав він нарешті, – у мене склалося дивне враження. Начебто дикий звір, хижак, – так, саме хижак, – пройшов повз мене!

– І все ж, поза всяким сумнівом, вигляд у нього респектабельний.

– Prècisèment ! [16] Точно! ( фр. ) Його тіло – клітка – начебто респектабельне, але з-за ґрат проглядає дикий звір.

– У вас яскрава уява, mon vieux , – заявив мсьє Бук.

– Цілком можливо. Але я не можу позбутися відчуття, що саме зло пройшло поруч зі мною.

– Ви про того достойного джентльмена з Америки?

– Про того достойного джентльмена з Америки.

– Гаразд, – бадьоро сказав мсьє Бук. – Цілком можливо. У світі стільки зла.

У цей момент відчинилися двері, увійшов портьє та попрямував до двох друзів. Вигляд у нього був збентежений і винуватий.

– Трапилося щось нечуване, мсьє, – звернувся він до Пуаро. – У потягу немає жодного вільного місця у вагоні першого класу.

– Comment ? [17] Як? ( фр. ) – викрикнув мсьє Бук. – У цю пору року? Ах, безсумнівно, то їде компанія журналістів… чи політиків?

– Не знаю, сер, – сказав портьє, звертаючись до нього з повагою. – Але такі справи.

– Ну, – звернувся до Пуаро мсьє Бук. – Друже, не хвилюйтеся. Якось владнаємо. Одне купе, номер 16 завжди залишається вільним. Провідник має простежити за цим. – Він усміхнувся, тоді глянув на годинник. – Ходімо, – сказав він. – Час рушати.

На станції мсьє Бука підкреслено люб’язно й шанобливо привітав провідник спального вагона, одягнений у коричневу уніформу.

– Добрий вечір, мсьє. Ваше купе номер 1.

Він гукнув носіїв, і ті повезли багаж уздовж вагона, на якому висіла мідна пластинка з написом місця призначення:

СТАМБУЛ – ТРІЄСТ – КАЛЕ

– Я чув, що у вас сьогодні заповнено?

– Це неймовірно, мсьє. Сьогодні ввечері увесь світ вирішив подорожувати!

– Тим не менш ви маєте знайти вільне місце для цього джентльмена. Це мій друг. Він може взяти номер 16.

– Там зайнято, мсьє.

– Що?! Номер 16?

Вони обмінялися поглядами, що зрозуміли один одного, і провідник усміхнувся. То був високий чоловік середніх років із обличчям землястого кольору.

– Але, мсьє. Як я вже казав вам: у нас усе заповнено. Усе-усе.

– Ну, що ж це відбувається? – роздратовано бурчав мсьє Бук. – Десь проходить конференція? Конгрес?

– Ні, мсьє. Просто збіг. Так трапилося, що багато людей вибрали собі для поїздки саме сьогоднішню дату.

Мсьє Бук знервовано клацнув язиком.

– У Белграді, – сказав він, – приєднають додатковий спальний вагон з Афін. Крім того, буде вагон Бухарест – Париж. Але до Белграда ми приїдемо не раніше, ніж завтра ввечері. Проблема лише в сьогоднішньому дні. Що, і в другому класі немає вільних місць?

– У другому класі є місце, мсьє.

– Ну і…

– Але для жінки. Там уже їде одна німкеня, покоївка леді.

– Là, là?! [18] Ну й ну ( фр. ). Яка прикра ситуація, – сказав мсьє Бук.

– Не турбуйтеся, друже, – сказав Пуаро. – Поїду сидячи в звичайному вагоні.

– Ні, що ви, нізащо. – Бук знову звернувся до провідника: – Усі вже прибули?

– Правду кажучи, – сказав провідник, – один пасажир і досі не прибув.

Він говорив повільно, зважуючи слова.

– Продовжуйте!

– Місце номер 7, другий клас. Цей джентльмен ще не прийшов, а вже за чотири дев’ята.

– Хто він?

– Англієць, – провідник перевірив список. – Мсьє Гарріс.

– Це ім’я – хороший знак, – сказав Пуаро. – Я читав Діккенса. Мсьє Гарріс, він не прийде.

– Будь ласка, занесіть багаж мсьє на сьоме місце, – доручив Бук. – Якщо той мсьє Гарріс з’явиться, скажемо йому, що надто пізно. Ми не можемо тримати місце так довго. Так чи так, а справу ми владнаємо. Чому я маю хвилюватися через якогось там мсьє Гарріса?

– Як мсьє забажає, – погодився провідник.

Він пояснив носієві, куди віднести багаж Пуаро.

Опісля він відійшов убік, впускаючи Пуаро в потяг.

– Tout à fait au bout, Monsieur ! [19] Аж у кінець, мсьє ( фр. ). – гукнув він. – Передостаннє купе.