Аґата Крісті - Убивства за абеткою

– Та ми змогли визначити час більш точно, – пояснив інспектор. – Ми знайшли чоловіка, який купив тут пачку тютюну о 17 : 30. А інший увійшов до крамниці о 18 : 05 і подумав, що вона порожня. Це обмежує момент вбивства періодом з 17 : 30 до 18 : 05. Поки що ніхто не бачив того типа Ашера поблизу крамниці, але, звісно, шанси на це є. О дев’ятій вечора він був у «Трьох коронах» п’яний як чіп. Коли ми дістанемося до нього, затримаємо за підозрою в убивстві.

– Не надто приємна особа, інспекторе? – запитав Пуаро.

– Гидкий тип.

– Він не жив із дружиною?

– Ні, вони роз’їхалися кілька років тому. Ашер – німець. Колись працював офіціантом, але почав прикладатися до чарки і з часом втратив роботу. Його дружина якийсь час працювала прислугою. Її остання робота була кухаркою-економкою у старої леді, міс Роуз. Вона виділяла гроші зі своєї зарплатні чоловікові, щоб він утримував себе, та він усе пропивав і приходив до неї на роботу влаштовувати сцени. Тому вона й пішла працювати до міс Роуз у Ґрейндж. Це віддалене місце, за три милі від Андовера. Він не міг туди часто ходити. Коли міс Роуз померла, залишивши місіс Ашер невелику спадщину, жінка відкрила свій тютюново-газетний бізнес – крихітну крамничку з дешевими цигарками, газетами та іншими дрібничками. Їй якраз вистачало на життя. Ашер час від часу заходив і ображав її, а вона, щоб позбутися його, давала трохи грошей. Він щотижня отримував п’ятнадцять шилінгів.

– Вони мали дітей? – запитав Пуаро.

– Ні. Та є племінниця, яка працює неподалік Овертона. Надзвичайно добра та серйозна молода жінка.

– То кажете, Ашер погрожував своїй дружині?

– Так. Він просто монстр, коли вип’є: лаявся і клявся, що розіб’є їй голову. Життя в місіс Ашер було непросте.

– Скільки їй було років?

– Близько шістдесяти. Дуже шанована та працьовита жінка.

Пуаро похмуро запитав:

– На вашу думку, інспекторе, злочин скоїв той чоловік, Ашер?

Інспектор обережно прокашлявся.

– Надто рано робити висновки, містере Пуаро, але я хотів би почути особисто від Франца Ашера, як він провів минулий вечір. Якщо дасть задовільну відповідь – то й добре, а якщо ні…

Настала багатозначна пауза.

– Із крамниці нічого не зникло?

– Нічого. Гроші в касі. Ніщо не вказує на крадіжку.

– Думаєте, Ашер прийшов у крамницю п’яний, почав ображати дружину і зрештою вбив її?

– Це здається найбільш вірогідним. Але мушу визнати, сер, що я все ще хочу поглянути на того дивного листа, якого ви отримали.

Пуаро віддав йому листа, інспектор, хмурячись, прочитав його.

– Не схоже, що це Ашер, – сказав він нарешті. – Сумніваюся, що він ужив би слово «наша» до британської поліції, – хіба що намагався бути вельми хитрим, та я сумніваюся, що в нього на це вистачило розуму. Крім того, він геть себе занапастив. Його руки так трусяться, що він не зміг би чітко надрукувати літери. Папір доброї якості, та й чорнило теж. Дивно, що в листі вказане двадцять перше число цього місяця. Але, ясна річ, це може бути просто збіг.

– Так, це можливо.

– Але мені не подобаються такі збіги, містере Пуаро. Занадто точно збіглось.

Він на мить замовк. Чоло прорізала зморшка.

– Абеткар. Що то, в дідька, за Абеткар? Побачимо, може, Мері Дровер (це племінниця) зможе нам чимсь допомогти. Дивна справа. Якби не лист, я б із певністю ставив на Франца Ашера.

– Ви щось знаєте про минуле місіс Ашер?

– Вона родом з Гемпширу. Дівчиною почала працювати в Лондоні як прислуга. Там познайомилася з Ашером і вийшла за нього заміж. Їм, мабуть, тяжко жилося під час війни. Вона пішла від нього в 1922 році. Тоді вони ще жили в Лондоні. Жінка переїхала сюди, щоб утекти від нього, але Ашер пронюхав, де вона, й подався за нею, діймаючи через гроші…

Увійшов констебль.

– Так, Бріґґсе, що там?

– Той чоловік, Ашер, сер. Ми привезли його.

– Гаразд. Де він був?

– Ховався у вантажному вагоні на запасній залізничній колії.

– Справді? Ведіть його сюди.

Франц Ашер був справді жалюгідним і неприємним суб’єктом. Він то голосно ридав, то щулився, то бісився. Його осоловілий погляд перебігав з одного обличчя на інше.

– Чого ви хочете від мене? Я нічого не скоїв. Який сором, який скандал, що ви привезли мене сюди. Свині, та як ви посміли? – Його тон раптом змінився. – Ні, ні, я не це мав на увазі. Ви б не образили бідного старого чоловіка. Не поводьтеся з ним жорстоко. Усі погано ставляться до бідного старого Франца! Бідний старий Франц!

Містер Ашер почав плакати.