Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Власне, могла. Цікаво, чи це була його перша спроба…

– Можливо, і перша. Причому він зробив це вельми невправно. А він міг би роздобути грошей у когось іще? Чи була в його житті якась жінка?

– Офіціантка з гриль-бару. Її звуть Мірна Геріс.

– Я хотів би з нею поговорити.

Мірна Геріс виявилася симпатичною дівчиною з пишною кучмою рудого волосся й кирпатим носиком.

Вона була стривожена й обережна – необхідність відповідати на запитання поліції вочевидь лякала й пригнічувала її.

– Я нічого про це не знаю, сер. Анічогісінько, – заявила вона. – Якби я знала, що він за людина, я ніколи не зустрічалася б із ним. Я бачила, що Руді працює тут адміністратором, і, природно, думала, він чоловік порядний. Звісно, я так думала. Як на мене, то готель мав би ретельніше добирати собі людей – а надто чужоземців. Бо коли ти маєш справу з чужоземцем, ніколи не знаєш, чого можна від нього чекати. Гадаю, він міг належати до однієї з тих банд, про які ми читаємо в газетах.

– Ми вважаємо, – сказав Кредок, – що він працював сам-один.

– А який він був спокійний, який респектабельний! Хіба ж я могла запідозрити його в чомусь? Хоч у мене пропадали деякі речі – тепер мені згадалося дещо. Діамантова брошка – і невеличкий золотий медальйон. Але я ніколи не думала, що їх міг поцупити в мене Руді.

– Звісно, ви не думали, – сказав Кредок. – Їх міг поцупити хто завгодно. Ви знали його добре?

– Я б не сказала, що так уже добре.

– Але ваші взаємини були дружніми?

– Атож, вони були дружніми, і то все, що між нами було. Нічого серйозного. Зрештою, я завжди дуже обережна, коли йдеться про чужоземців. Від них можна чекати чого завгодно, але ж ти ніколи не знаєш, чи не так? Якими були поляки під час війни! І навіть деякі з американців. Ніколи не зізнавалися в тому, що вони одружені, доки не було вже пізно. Руді багато чого мені говорив – але я завжди ставилася до його балачок з осторогою.

Кредок ухопився за її фразу.

– Він багато чого говорив? Це дуже цікаво, міс Геріс. Я бачу, ви зможете дуже допомогти нам. Що ви маєте на увазі, коли кажете, що він багато говорив?

– Ну, він полюбляв розповідати, яких багатих родичів має у Швейцарії – і які вони там великі цабе. Але це не в’язалося з тим, що він завжди мав скруту з грішми. Він завжди казав, що не міг перевезти свої гроші сюди зі Швейцарії через строгі правила на кордоні. Мабуть, так воно й було, бо вдягався він не вельми. У його вбранні не було справжнього шику, я хочу сказати. Я також думаю, що багато з того, що він мені розповідав, було пустою балаканиною. Про те, як він ходив в Альпах і рятував життя людям, яких засипало снігом. Та йому паморочилася голова, коли ми з ним піднялися на місцеву гору. Які там Альпи!

– А ви часто з ним зустрічалися?

– Атож, досить часто. Він мав добрі манери і знав, як сподобатися дівчині. У кіно ми завжди сиділи на найкращих місцях. Іноді він навіть купував мені квіти. А танцював просто чудово – бігме, чудово.

– А він ніколи не згадував про міс Блеклок у розмові з вами?

– Вона іноді приходить сюди обідати, чи не так? А якось і жила тут протягом певного часу. Але я не пригадую, щоб Руді коли-небудь про неї згадував. Я не знала, що він знайомий із нею.

– А чи згадував він про Чипінґ-Клеґорн?

Йому привидівся певний вираз страху в очах Мірни Геріс, але тільки привидівся.

– Не думаю… Одного разу він щось запитав про автобуси, коли вони ходять, – але я не пригадую, чи він згадав тоді про Чипінґ-Клеґорн, чи про якесь інше село. Це було досить давно.

Він не зміг більше нічого випитати в неї. Руді Шерц здавався звичайнісіньким чоловіком. Вона не бачилася з ним учора ввечері. Вона навіть подумати не могла – навіть подумати не могла! – що Руді Шерц – негідник.

«Можливо, так воно і є», – подумав Кредок.

«Літл-Педокс» виявився майже достоту таким, яким і уявляв його собі детектив-інспектор Кредок. Він побачив там качок і курчат й те, що недавно було привабливим трав’яним бордюром, а тепер там лише кілька айстр вибухнули останнім сплеском ясно-червоної краси. Моріжки та стежки показували ознаки занедбаності й запустіння.

Підсумовуючи своє загальне враження, детектив-інспектор Кредок подумав: «Певно, господиня не має грошей, щоб найняти садівників. Але вона любить квіти і має добрий смак у плануванні клумб і квітників. Будинок треба було б пофарбувати. А проте тепер багато будинків потребують, щоб їх пофарбували. Дуже приємна маленька садиба».