Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Двійко старомодних брошок, намисто з дрібних перлин, одна або дві дрібні банкноти – не більше, – замислено проказав сер Генрі. – Чи ця міс Блеклок не тримала вдома багато грошей?

– Та начебто ні, сер. Фунтів п’ять із невеличким лишком, так вона сказала.

– Атож, не густо, – прокоментував Райдсдейл.

– Тобто ви вважаєте, – сказав сер Генрі, – що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?

Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.

– Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. – Він подивився на Кредока. – Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.

Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:

– Усі вони бачили не одне й те саме.

– Мене завжди цікавило, – сказав сер Генрі, – що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервового напруження. Що саме вони тоді бачать або – і це навіть цікавіше – чого вони не бачать.

– Які відомості про револьвер?

– Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.

– Поганий хлопець, – сказав сер Генрі.

– Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з’ясуй, що там можна довідатися про нього.

У готелі «Роял Спа» інспектора Кредока відразу провели до управителя.

Управитель, містер Роулендсон, високий і рум’яний чоловік із приємними манерами, прийняв інспектора Кредока зі щирою добродушністю.

– Я радий допомогти вам у всьому, у чому ми можемо, інспекторе, – сказав він. – Ця подія не перестає дивувати мене. Я ніколи б у це не повірив – ніколи. Шерц здавався мені звичайнісіньким і приємним хлопцем, надто далеким від мого уявлення про грабіжника або когось подібного.

– Як довго він працював у вас, містере Роулендсон?

– Я з’ясував це якраз перед вашим приходом. Трохи довше, як три місяці. Він мав дуже добрі рекомендації, мав усі потрібні дозволи і таке інше.

– І ви були цілком задоволені ним?

Не показуючи виду, Кредок відзначив, що Роулендсон витримав дуже тривалу паузу, перш ніж йому відповів:

– Цілком задоволений.

Кредок застосував прийом, який раніше завжди приносив йому успіх.

– Ні, ні, містере Роулендсон, – сказав він. – Ви сказали мені неправду, адже так?

– Ну, знаєте… – промурмотів дещо захоплений зненацька управитель.

– Ви мали з ним якісь проблеми. Що це було?

– У тім-то й лихо, що я не знаю.

– Але ви відчували , що проблеми були?

– Так… так… я відчував. Але нічого конкретного вам сказати не можу. Я не хочу, щоб ви записали мої припущення, а потім використали їх проти мене.

Кредок відповів йому приємною усмішкою.

– Я розумію ваші побоювання. Але ви даремно турбуєтеся. А мені конче треба скласти якесь уявлення про цього чоловіка, Шерца. Який він був? Ви його підозрювали – в чому?

Роулендсон знехотя відповів:

– Ну, знаєте, у нас раз або двічі виникала проблема з рахунками. Там було записано дещо таке, чого там не мало бути.

– Ви хочете сказати, що він завищував ціну на деякі послуги, не зазначені у прейскурантах готелю, і привласнював різницю, коли постояльці розплачувалися?

– Щось подібне… Точніше кажучи, він кілька разів виявив велику недбалість, і раз чи двічі йшлося про дуже велику суму. Відверто кажучи, я просив нашого бухгалтера перевірити його книги, запідозривши, що він удавався до зловживань, але хоч там і було виявлено кілька помилок і недбалостей, але в цілому каса виявилася в повному порядку. Тож я дійшов висновку, що, либонь, помилився у своїх підозрах.

– А що, як ви не помилилися? А що, як Шерц примудрявся красти потроху то там, то там і зрештою зібрати пристойну суму?

– Я не думаю, що він міг би зібрати пристойну суму. Люди, що примудряються красти, як ви висловилися, потроху, щоб не бути спійманими, як правило, гостро потребують цих невеличких грошей і витрачають їх відразу по тому, як вони їм дістаються.

– Отже, могла виникнути така ситуація, коли йому знадобилися гроші, аби покрити ту чи іншу дрібну нестачу, і тоді він надумав роздобути їх, пограбувавши когось абощо?