Агата Кристи - Пуаро веде слідство

– Це все, що ви мали мені розповісти?

– Так.

– І ви не пропустили жодної події, мілорде?

– Гм, трапилася ще одна незвичайна подія.

– Яка?

– Автомобіль прем’єра не повернувся додому після того, як відвіз його на вокзал. Поліція хотіла допитати О’Мерфі, тому негайно почала пошуки. Машину виявили біля одного непристойного ресторану в лондонському Сохо. Там, наскільки ми знаємо, збираються німецькі агенти.

– А що з шофером?

– Його не знайшли. Він теж зник.

– Отже, – задумливо мовив Пуаро, – є два зникнення: прем’єр-міністра у Франції та О’Мерфі в Лондоні.

Він уважно подивився на лорда Естейра, а той розпачливо розвів руками.

– Можу вам тільки сказати, мосьє Пуаро, що якби ще вчора хтось сказав мені, що О’Мерфі – зрадник, я розсміявся б йому в лице.

– А сьогодні?

– Сьогодні я не знаю, що й думати.

Пуаро похмуро кивнув, а тоді знову глянув на годинника.

– Я так розумію, що в мене carte blanche , панове – на все? Тобто я повинен мати змогу поїхати будь-куди і будь-яким транспортом.

– Саме так. За годину в Довер вирушає спеціальний потяг зі службовцями Скотленд-Ярду. З вами поїдуть військовий офіцер і працівник органів безпеки – вони будуть повністю до ваших послуг. Цього вам достатньо?

– Думаю, так. І ще одне запитання, перш ніж ви підете, мосьє. Чому ви звернулися до мене? Я ж усього лише непомітна мурашка у величезному Лондоні.

– Вас нам рекомендував один ваш видатний співвітчизник.

– Comment? Мій старий друг Préfet ?..

Лорд Естейр похитав головою.

– Дехто серйозніший, ніж Préfet . Той, чиє слово колись було в Бельгії законом – і знову буде! Клянуся іменем Англії!

Рука Пуаро злетіла у жесті привітання.

– Хай буде так! Ах, мій пан мене не забув… Мосьє, я, Еркюль Пуаро, вірою і правдою послужу вам. Тільки дай Боже встигнути. Але так темно… темно… Я нічого не бачу.

– Ну, Пуаро, – вигукнув я, коли двері за міністрами зачинилися, – і що ви про все це думаєте?

Мій друг швидко пакував маленьку валізку, тож тільки задумливо похитав головою.

– Не знаю, що й думати. Мій мозок мене підводить.

– Для чого, як ви сказали, викрадати його, якщо можна було б просто стукнути по голові – і ніяких проблем? – міркував я.

– Перепрошую, mon ami , але я такого не казав. Вони явно більше зацікавлені в тому, щоб викрасти його.

– Але чому?

– Бо непевність породжує паніку. Це перша причина. Якби прем’єр-міністр загинув, це була б жахлива трагедія, але цю ситуацію всі прийняли б і почали щось робити. А тепер усі паралізовані. Знайдеться прем’єр чи ні? Мертвий він чи живий? Ніхто не знає, а поки ніхто нічого не знає напевне, то й робити щось конкретне не випадає. Отже, як я й кажу, непевність породжує паніку, на що й розраховують les Boches 85 85 Тут: німці ( фр. ). . По-друге, викрадачі десь його утримують, тож можуть домовлятися з обома сторонами. Керівництво Німеччини навряд чи готове розкидатися грошима, але для цієї ситуації вони можуть зробити виняток і запропонувати круглу суму за бранця. По-третє, їм не загрожує смертна кара за цей злочин. О так, викрадення – це для них найвигідніший варіант.

– Тоді чому вони спершу намагалися вбити його?

Пуаро сердито махнув рукою.

– От цього я й не можу збагнути. Дуже нерозумно! Усе підготували (і гарно підготували!) для викрадення, а тоді зіпсували, влаштувавши мелодраматичний напад, як у кіно, і геть не реалістичний. Важко повірити, що за якихось двадцять миль від Лондона орудує банда чоловіків у масках!

– Можливо, це були дві не пов’язані афери, – запитав я.

– Е ні, надто вже неймовірний збіг! Думаємо далі. Хто ж тут зрадник? Мав бути зрадник, у першій афері точно. Але хто з них – Деніелс чи О’Мерфі? Точно один із цих двох, інакше чого б тоді автомобіль з’їхав із головної дороги? Не будемо ж ми думати, що це прем’єр-міністр організував напад на самого себе! Отже, це О’Мерфі сам з’їхав на тому повороті чи його підштовхнув Деніелс?

– Точно О’Мерфі!

– Так, бо якби це був Деніелс, прем’єр-міністр почув би наказ від нього і спитав, що відбувається. Але все-таки в цій ситуації забагато «чому», і вони взаємовиключні. Якщо О’Мерфі – чесний чоловік, чому він з’їхав із головної дороги? Якщо ж він нечесний, то чому натиснув на газ, коли пролунало тільки два постріли – адже цим, очевидно, врятував прем’єрові життя? І знову, якщо він чесний, то чому одразу з вокзалу поїхав у всім відомий ресторан, де зустрічаються німецькі шпигуни?