Петер Адамс - Позичене обличчя

Місіс Дороті Девін, маленьку, товсту й привітну сиву даму, орендаторку того замку, страхітлива історія цікавила лише як тема лекцій, що їх вона читала допитливим туристам. Вона захоплювалася сучасним живописом, про що свідчили репродукції на стінах її схожої на підземелля кімнати. Серед зібраних нею митців Пікассо був найстриманішим.

Місіс Девін (вона гойдалася у старому кріслі-гойдалці) помітила, що Девітта вразила її колекція, і зауважила з теплим усміхом, що молодою дівчиною цікавилася всім новим і мріяла про романтичну професію льотчиці.

— … Тоді ці крилаті машини називалися біпланами, монопланами, планерами, і кожен, хто мав жмуток дроту й кілька шматків клеєної фанери, міг таке диво техніки власноручно збудувати у своєму сараї. І коли хтось забирав собі в голову, що тільки у повітрі може позбутися земних турбот, він міг це легко зробити.

– І все ж таки ви стали вчителькою, а не льотчицею? — спитав Девітт. Він сказав старій дамі, що прибув сюди у справі заповітів Скрогга, і обмінявся з нею кількома ввічливими фразами.

— Так, але я завжди була за нове. Те, що я мешкаю на схилі віку саме тут, — справжнісінький курйоз, з якого я сміюся не менше, ніж з того, що мелю туристам, аби заробити гроші.

Одним поглядом Девітт окинув кімнату: дібрані зі смаком меблі, дорогі репродукції на стінах, книжкові полиці. Серед книжок не лише брошуровані видання, а й солідні, в гарній оправі томи, які колишня вчителька навряд чи могла придбати за свою пенсію.

— Цікавитесь, де я все це дістала? — спитала місіс Девін з тонкою усмішкою. — Я могла б розповісти, що кілька років тому виграла в лотерею п'ятсот фунтів, і вам довелося б довго спростовувати це. Але я люблю правду. Картини і більшу частину книжок принесла мені моя небога Гайлен. Вона знає антикварний та інші магазини, де тямуща людина може купити дещо варте уваги не дуже дорого.

— Мабуть, ви з Гайлен у добрих стосунках?

— О, звичайно!

— А як ви ставились до інших двох своїх племінниць?

— Я їх терпіти не могла, — призналася місіс Девін щиро.

— Чому?

— Енн була дурнувата і нічого, крім чоловіків, у голові не мала. Лайн — розумніша, але безвільна. Своїми скаргами і скигленням вона так мене нервувала, що я не знаходила в своєму серці ні крихти співчуття до неї. Гайлен зовсім інша! Де в чому вона схожа на батька і водночас успадкувала тверду вдачу матері.

— А покійного Скрогга ви любили?

— Ще як! Коли вдома у нього були неприємності, — а він мав їх зі своєю жінкою кожного другого дня, — він часто навідувався до мене. Скільки радісних годин провели ми разом! Він співав, розповідав, жартував! У його присутності навіть така стара жінка, як я, могла забути про свій вік. Так, він був негідник, але вартий любові! — Крісло її знову розгойдалося.

— А вам відомо, що цей негідник, вартий любові, займався контрабандою героїну?

— Це правда? — Гойдалка зупинилася. — Я нічого про це не знала.

Вона вставила сигарету в довгий мундштук і закурила. Потім простягнула руку і взяла візитну картку Девітта.

— Ви адвокат, сер, і я гадаю, що ви прийшли сюди не для того, щоб зі мною, старою жінкою, марнувати час зайвою балаканиною. Викладіть мені все одверто, і я одверто відповім.

— Гаразд. Скажіть, будь ласка, в ніч з вівторка на середу Гайлен була тут і, якщо була, то чи довго?

— Невже ви припускаєте, що вона має якесь відношення до вбивства Лайн? — Місіс Девін зовсім не збентежило запитання Девітта.

— Припускаю. Але Гайлен не єдина, на кого падає підозра, і я сам був би радий, коли б щодо неї ця підозра виявилася безпідставною.

— Так воно і є. Гайлен прийшла до мене у вівторок після обіду і лишилася ночувати.

— Вона спала тут? — Девітт подивився на тахту.

— Ні, коли вона залишається в мене, то завжди спить у кімнаті нагорі, — місіс Девін показала у вікно на бічну башту замку. — Там я обладнала їй кімнатку, з якої вона може милуватися прекрасними краєвидами.

— Отже, Гайлен ночувала у баштовій кімнатці? Ви можете заприсягтися?

Місіс Девін завагалась, потім енергійно кивнула головою.

— Якщо потрібно, я поклянуся на біблії. За всіма законами! Майже до півночі я бачила, що вгорі світилося, і кілька разів промайнула тінь Гайлен за фіранками. Години через дві мене розбудила гроза, і по фіранках, які метлялися, я зрозуміла, що Гайлен не зачинила вікно. Я піднялася нагору. Вона спала, мов убита, не чуючи ні грози, ні мого пиходу.

— Отже, ви ходили нагору зачиняти вікно і бачили, що Гайлен спала? — перепитав Девітт.