Агата Крісті - Запізніла розплата

— Ви вчинили цілком правильно. Поки що не треба розповідати, що саме нам відомо. Що ж до кинджала, то ваше твердження мало чим зарадить Жаку Рено. Пам'ятаєте, сьогодні вранці мене не було в готелі цілу годину перед тим, як ми поїхали з Лондона?

— Так.

— Я був зайнятий розшуками фірми, яка виготовила для Жака Рено ті воєнні сувеніри. Це було не дуже важко. Так знайте, Гастінгсе, на його замовлення вони зробили не два ножі для розрізання паперу, а три!

— Отже…

— Отже, подарувавши один матері, а другий Беллі Дювін, третій він, безсумнівно, залишив для себе. Ні, Гастінгсе, боюся, що це не допоможе нам врятувати його від гільйотини.

— До цього не дійде! — викрикнув я, відчувши гострик біль.

Пуаро не дуже певно захитав головою.

— Ви врятуєте його! — вигукнув я ще рішучіше.

Пуаро глянув на мене.

— Хіба не ви зробили це неможливим, друже?

— Знайдіть якийсь інший шлях, — пробурмотів я.

— Холера б його взяла! Ви сподіваєтесь від мене чудес… Ану, подивимось, що в листі.

Він витяг з нагрудної кишені конверт і став читати. Потім простяг мені аркуш паперу.

— В світі є інші жінки, які страждають, Гастінгсе.

Рука була нерозбірлива, і записка, очевидно, була написана в стані великого збудження.

«Вельмишановний пане Пуаро! Якщо Ви одержите цей лист, благаю Вас прийти і допомогти мені. Нема жодної людини, до якої я могла б звернутись, а Жака треба будь-що врятувати. Навколішки благаю Вас допомогти нам.

Марта Добрей».

Розчулений, я повернув листа.

— Ви підете?

— Зараз же. Викличемо машину.

За півгодини ми були на віллі Маргарет. У дверях нас зустріла Марта і, впускаючи Пуаро, обіруч ухопилася за його руку.

— О! Ви прийшли… Це дуже добре з вашого боку. Я впала у відчай, не знала, що робити. Мені навіть не дозволяють побачитись із ним у в'язниці. Я майже збожеволіла від усіх цих страждань. Невже те, що кажуть, правда, і він не відмовляється, що вчинив цей злочин? Це ж безумство! Неможливо, щоб він міг таке вдіяти! Ніколи, ні на мить не повірю!..

— Я теж не вірю, панночко, — лагідно промовив Пуаро.

— Але чого ж він мовчить?

— Можливо, тому, що хоче вигородити когось, — припустив Пуаро, не зводячи з неї очей.

Марта спохмурніла.

— Намагається вигородити когось? Ви маєте на думці його матір?.. Я підозрювала її з самого початку. До кого перейде все багатство пана Рено? До неї. А носити жалобне вбрання вдови й лицемірити не Так уже й важко. Кажуть, коли його заарештували, вона впала отак… — Марта зробила драматичний жест. — 1 нема сумніву, що їй допомагав пан Стоунер. Їх подою не розіллєш. Щоправда, вона старіша за нього, та коли жінка багата, чоловіки не звертають на це уваги.

— Стоунер у той час був в Англії, — вставив я.

— Він так каже… Та хто знає?

— Панночко, — спокійно сказав Пуаро, — ми маємо працювати разом, отже, не повинні нічого приховувати одне від одного. Насамперед я хочу поставити вам одне питання.

— Питайте, добродію.

— Вам відоме справжнє прізвище вашої матері?

Якусь мить Марта дивилася на нього, а затим неждано заплакала.

— Заспокойтеся, заспокойтеся, — промовив Пуаро і кілька разів поплескав її по плечу. — Візьміть себе в руки. Бачу, це для вас не секрет. Тепер друге запитання: ви знали, ким був пан Рено?

— Пан Рено?.. — вона підвела голову і здивовано глянула.

— Тепер певен, не знаєте. Тоді слухайте мене уважно.

Крок за кроком він детально розповів давню історію, як розповів її мені в день нашого від'їзду до Англії. Марта слухала, приголомшена. Коли Пуаро замовк, вона глибоко зітхнула.

— Ви дивовижна людина! Найвидатніший детектив світу!

Вона легко зісковзнула зі свого стільця і впала перед ним навколішки. І зробила це так невимушено, як уміють лише французи.

— Врятуйте Жака, пане, — вигукнула розпачливо. — Я до нестями люблю його. Благаю вас, врятуйте його, врятуйте!..

Наступного ранку ми були присутні на допиті Жака Рено. Від дня його арешту минув дуже короткий час, усе ж зміни, що сталися за ці дні з молодим в'язнем, вразили мене. Щоки його запали, навколо очей з'явилися темні кола, виснажений, змарніле обличчя, немов у людини, яка кілька днів не спала, в очах божевільний блиск.

— Рено, — почав слідчий, — ви заперечуєте, що були у Мерлінвілі в ніч, коли стався злочин.

Жак відповів не відразу:

— Я… я… вже говорив, що був у Шербурі.

Слідчий різко повернув голову.

— Хай увійде свідок зі станції.