Уїлкі Коллінз - Місячний камінь

Містер Люкер відразу ж оформив необхідні документи. Коли вони були підписані, він дав містерові Годфрі Еблуайту два чеки. Один — від 23 червня — на триста фунтів, другий — тижнем пізніше — на решту — тисячу сімсот фунтів.

Яким чином Місячний камінь було віддано на збереження в банк містера Люкера і як після цього поводилися індуси з містером Люкером та містером Годфрі, ви вже знаєте.

Наступна подія в житті вашого кузена стосується знову міс Веріндер. Він освідчився вдруге і після того, як його вислухали, погодився, на її прохання, розірвати заручини. Одну з причин, що змусила його піти на цю поступку, розгадав містер Брефф. Міс Веріндер мала довічне право на маєток матері, — а тут не розживешся на двадцять тисяч фунтів.

Ви скажете, що якби він одружився, то зміг би назбирати три тисячі фунтів, щоб викупити алмаз. Він міг би це зробити, звичайно, якби ні його дружина, ні її опікуни і управителі не заперечували проти того, щоб він узяв наперед більше половини доходу, невідомо для чого, в перший же рік одруження. Але навіть якби він подолав цю перешкоду, його спіткала б інша. Про його одруження довідалася б дама в загородній віллі. Це була жінка розкішна, містер Блек, — з тих жінок, з якими жартувати не можна, — з ніжним кольором обличчя і римським носом. Вона ставилася з глибоким презирством до містера Годфрі Еблуайта. Це презирство було б мовчазним, якби він добре забезпечив її. В противному разі у цього презирства знайшовся б язик. Довічне право міс Веріндер так само мало давало йому надії роздобути це «забезпечення», як і розжитися на двадцять тисяч фунтів. Він не міг одружитись, — він ніяк не міг одружитись при таких обставинах.

Про те, як він пробував щастя з іншою дівчиною і що це весілля так само розладналося через відсутність грошей, вам уже відомо. Вам також відомо, що він одержав спадщину в п'ять тисяч фунтів, залишену йому невдовзі однією з його численних поклонниць, прихильність яких цей чарівний чоловік міг здобути. Ця спадщина (як довели події) і стала причиною його смерті.

Я довідався, що, одержавши свої п'ять тисяч фунтів, він поїхав в Амстердам. Там зробив усі необхідні розпорядження, щоб розбити алмаз на окремі брильянти. Він повернувся (переодягненим) і викупив Місячний камінь у призначений день. Але перш ніж забрати алмаз, почекав кілька днів (на цю осторогу погодились обидві сторони). Якби він щасливо дістався до Амстердама, у нього було б достатньо часу між липнем сорок дев'ятого і лютим п'ятдесятого року (коли молодий джентльмен ставав повнолітнім) для того, щоб встигнути розбити алмаз і вигідно продати його окремими (шліфованими або нешліфованими) брильянтами. Отож судіть, які в нього були причини наражатися на риск. «Або здобути, або вдома не бути», цей вираз якнайбільше пасував йому.

Мені лишається тільки нагадати вам, перш ніж закінчу своє донесення, що ще не втрачена можливість схопити індусів і знайти Місячний камінь. Вони тепер (як є всі підстави гадати) — на шляху до Бомбея, — на одному з кораблів, що йдуть у Східну Індію. Якщо не трапиться аварії, цей корабель не спинятиметься в жодній гавані, і бомбейські власті (яких уже сповістили листом, надісланим суходолом) приготуються вступити на судно, як тільки воно увійде в гавань.

Маю честь бути, вельмишановний добродію, вашим покірним слугою,

Річард Кафф (колишній сержант розшукної поліції, Скотленд-Ярд, Лондон) [5] Примітка. Ті місця мого донесення, що стосуються подій в день народження міс Речел або наступних трьох днів, порівняйте з розповіддю Беттереджа, розділи VIII–XIII. .

Фрізінголл, середа, 26 вересня 1849. Шановний містере Френклін Блек, ви знайдете в цьому листі свій нерозпечатаний лист до Езри Дженнінгса і здогадаєтеся про сумну звістку, яку я вам повідомлю. Він помер на моїх руках на світанні минулої середи.

Я не винен у тому, що заздалегідь не попередив вас про наближення його кончини. Він рішуче заборонив мені писати вам. «Я вдячний містерові Френкліну Блеку, — сказав він, — за кілька щасливих днів. Не завдавайте йому жалю, містере Кенді, не завдавайте йому жалю».

Страждання його, аж до останніх шести годин його життя, страшно було бачити. Коли йому ставало легше і розум його прояснявся, я благав сказати, кому з його родичів написати листа. Він попросив пробачення, але від моїх послуг відмовився. Потім сказав, анітрохи не жалкуючи, що воліє померти, як і все життя прожив, — усіма забутий і невідомий. Цієї думки він не змінив до останньої хвилини. Тепер уже немає ніякої можливості взнати будь-що про нього. Історія його життя зовсім не відома.