Уїлкі Коллінз - Місячний камінь

— Звідки я знаю? Можливо, індуси десь заховалися в будинку!

До цього часу він просто гадав, що, давши вам настойку опіуму, бере участь у невинному жарті над вами. Тепер йому спало на думку, що опіум справив на вас дію, яку ні лікар, ні тим більше він сам не передбачали. Побоюючись, як би не трапилось чого-небудь, він потихеньку пішов слідом за вами — подивитись, що ви робитимете.

Він ішов за вами до самої вітальні міс Веріндер і бачив, як ви ввійшли до неї: ви залишили двері за собою відчиненими. Перш ніж наважитися самому ввійти до кімнати, Годфрі зазирнув у щілину між дверима й одвірком.

Таким чином, він не тільки підгледів, як ви забрали в шухляді алмаз, але бачив також міс Веріндер, яка мовчки спостерігала за вами крізь відчинені двері зі своєї кімнати. Він бачив, що й вона також помітила, що ви взяли алмаз.

Перед тим як вийти з вітальні, ви трохи завагалися. Містер Годфрі скористався цією нерішучістю, щоб повернутися в свою спальню перше, ніж ви вийдете в коридор і помітите його. Ледве він встиг переступити поріг своєї спальні, як ви теж повернулися. Напевно, ви помітили містера Годфрі саме в той час, як він проходив повз суміжні двері. В усякому разі, ви покликали його якимсь дивним, млявим голосом.

Він підійшов до вас. Ви подивились на нього тупим сонним поглядом і сунули алмаз йому в руку. І сказали йому:

— Відвезіть його назад, Годфрі, в банк вашого батька. Там він буде в безпеці, а тут — ні.

Ви нетвердими кроками відійшли від нього й одягнули халат. Потім сіли у велике крісло, що стояло у вашій кімнаті, і сказали:

— Я не можу відвезти його в банк. Голова моя важка, мов свинець, і я не чую ніг під собою.

Ваша голова схилилась на спинку крісла, ви тяжко зітхнули — й заснули.

Містер Годфрі повернувся з алмазом у свою кімнату. Він запевняв, що в той час ще не прийшов ні до якого рішення, крім того, що чекатиме й подивиться, що трапиться вранці.

Коли настав ранок, ваші слова і вчинки показали, що ви абсолютно нічого не пам'ятаєте з того, що говорили і робили вночі. Водночас поведінка і слова міс Веріндер показали, що вона, зі свого боку, вирішила нічого не говорити (жаліючи вас). Якби містерові Годфрі Еблуайту заманулося лишити в себе алмаз, він міг би зробити це безкарно. Місячний камінь врятовував його від розорення. Він поклав Місячний камінь собі в кишеню.

Ось історія, що її розповів містерові Люкеру ваш кузен під тиском необхідності.

Містер Люкер повірив цій розповіді, тому що містер Годфрі Еблуайт був занадто недалекою людиною для того, щоб вигадати її. Містер Брефф і я погодилися з містером Люкером, що на вірогідність цієї розповіді можна цілком покластись.

Далі постало питання, що має робити містер Люкер з Місячним каменем. Він запропонував такі умови, на яких погоджувався встряти в цю — навіть з його професіональної точки зору — непевну й небезпечну справу.

Містер Люкер погоджувався позичити містерові Годфрі Еблуайту дві тисячі фунтів, з тим щоб Місячний камінь був відданий йому в заставу. Якщо через рік містер Годфрі Еблуайт сплатить містерові Люкеру три тисячі фунтів, він одержить назад алмаз, як викуплену заставу. Якщо він не сплатить грошей через рік, застава — тобто Місячний камінь — перейде у власність містера Люкера, який в цьому разі великодушно подарує містерові Годфрі всі його векселі, видані йому раніше і які зберігались тепер в руках лихваря.

Нема чого й говорити, що містер Годфрі з обуренням відхилив ці страхітливі умови. Тоді містер Люкер повернув йому алмаз і побажав на добраніч.

Кузен ваш пішов було до дверей і повернувся назад. Як він міг бути певним, що ця розмова залишиться в глибокій таємниці?

Містера Люкера він не знав. Якби містер Годфрі погодився на його умови, він став би його спільником і міг би покластись на його мовчання. А тепер містер Люкер виходитиме лише зі своїх власних інтересів. Якщо йому задаватимуть нескромні запитання, хіба він наважиться компрометувати себе мовчанням заради людини, яка відмовилась мати з ним справу?

Зрозумівши це, містер Годфрі Еблуайт зробив те, що роблять всі тварини (і двоногі, й інші), коли вони потрапляють у пастку. Він озирнувся навколо в розпачі. У вічі йому впало число цього дня, написане на майстерно зробленій картці, що лежала в ящичку на каміні, — двадцять третє червня. Двадцять четвертого він мав сплатити триста фунтів молодому джентльменові, опікуном якого він був, і ніякої можливості дістати ці гроші, крім тієї, що пропонував йому містер Люкер, не було. Якби не ця триклята перешкода, він міг би відвезти алмаз у Амстердам і вигідно продати його, розбивши на окремі брильянти. А тепер йому нічого іншого не лишалось, як погодитись на умови містера Люкера. А втім, у нього попереду був ще рік, щоб дістати ці три тисячі фунтів, а рік — час немалий.