Агата Крісті - Знахідка в бібліотеці

— Думали, я прийду і розповім, як усе це сталось, еге?!

— Раді вас бачити. То що?

— Новин небагато. Не більше, ніж ви думали. Задушено атласним поясом від її ж таки сукні: накинуто на шию і стягнуто ззаду. Легко й просто. І сили багато не треба — особливо, якщо дівчину захопили зненацька. Слідів бійки не виявлено.

— Коли настала смерть?

— На мою думку, між десятою вечора і дванадцятою ночі.

— А точніше?

Гайдок похитав головою і всміхнувся:

— Я не хочу ризикувати своєю професійною репутацією. Не раніше десятої — не пізніше дванадцятої.

— Ну, а до чого схиляєтесь більше?

— Це як подивитись. У каміні горів вогонь, отже, в кімнаті було тепло. Все це сповільнює омертвіння тканин і задубіння трупа.

— Більше нічого не можете про неї сказати?

— Нічого особливого. Хіба те, що вона була молода — років сімнадцять-вісімнадцять. Якась дуже юна, однак досить розвинена. Міцненька така. До речі, незаймана. — І лікар, кивнувши головою, вийшов з кімнати.

— Ви цілком певні, що вона ніколи не була в Госсінгтоні? — спитав Мелчетт в інспектора Слека.

— Прислуга в цьому переконана. Немає ні найменшого сумніву. Кажуть, що запам'ятали б її, навіть якби побачили десь поблизу.

— Та вже ж, — погодився Мелчетт. — Спробуйте таку не запам'ятати! Пригадайте дівчину Блейка.

— Шкода, що це не вона, — мовив Слек. — Тоді ми побалакали б із ним не так.

— Боюся, ця дівчина з Лондона, — замислено промовив начальник поліції. — І не знайдемо ми тут ніякої ниточки. Доведеться звернутися до Скотленд-Ярду. Це справа для них, а не для нас.

— Щось усе ж таки привело її сюди, — зауважив Слек. Потім додав: — Ну хоч що-небудь повинні ж знати полковник і місіс Бентрі. Я, звичайно, розумію, вони ваші друзі, сер…

Полковник Мелчетт холодно глянув на інспектора і з притиском промовив:

— Можете бути певні, я беру до уваги будь-яку можливість. Будь-яку. А ви, сподіваюся, переглянули список тих людей, що пропали?

Слек кивнув головою і дістав аркуш із надрукованим на машинці списком.

— Ось вони: Місіс Саундерс, пропала тиждень тому. Чорне волосся, блакитні очі, тридцяти шести років. Це не вона. До того ж усі, крім її чоловіка, знають, що вона втекла з одним хлопцем із Лідса, комівояжером. Місіс Бернард: цій тридцять п'ять. Памела Рівз: шістнадцять років, зникла з дому вчора увечері, член організації дівчаток-скаутів, шатенка, волосся заплетене в коси. Зріст — п'ять фунтів і п'ять дюймів.

— Не вдавайтеся в такі ідіотські деталі, Слек! — роздратовано урвав його Мелчетт. — Ця була вже не школярка. Мені здається…

Задзвонив телефон, і Мелчетт узяв трубку.

— Алло! Так, так, Мач-Бенхем, поліційний відділок. Що? Хвилинку. — Він слухав і швидко записував. Потім заговорив знову, але вже іншим тоном. — Рубі Кіні, вісімнадцять років, професійна танцівниця, п'ять футів чотири дюйми, струнка, яскрава блондинка, очі блакитні, ніс кирпатий, може бути в білій вечірній сукні, оздобленій діамантами, на ногах сріблясті сандалі. Я все правильно записав? Що?.. Так, мені здається, сумніву немає. Негайно посилаю туди Слека.

Він поклав трубку й подивився на свого підлеглого куди веселіше, ніж дивився доти.

— Гадаю, тепер ми знаємо, хто вона. Дзвонили з гленшірської поліції.

Гленшір було сусіднє графство.

— Як стало відомо, пропала дівчина з готелю «Меджестік», у Дейнмуті.

— Дейнмут… — проказав інспектор Слек. — Дуже можливо.

Дейнмут був великий морський курорт неподалік.

— Це миль вісімнадцять звідси, — промовив начальник поліції. — Дівчина була танцівницею чи чимсь таким у ресторані «Меджестіка». Вчора ввечері не вийшла танцювати, і власник готелю був страшенно лютий. Та коли дівчина не з'явилася і вранці, одна з її подруг злякалася за всі. Чи хтось інший. Дивно все це. Вам краще виїхати до Дейнмута негайно, Слек… Там знайдете старшого офіцера Гарпера і діятимете разом.

Діяти інспектор Слек любив. Мчати в машині, уривати тих, що дуже багато говорять, втручатися в розмови під приводом нагальної необхідності — без цього інспектор Слек не міг жити. Тим-то дуже скоро він уже був у Дейнмугі і з'явився до поліційного відділка, кількома словами перемовився із спантеличеним і переляканим власником готелю, сумно втішив його на прощання: «Спершу треба переконатися, чи це та дівчина, а вже потім діяти». І разом із близькою родичкою Рубі Кіні помчав до Мач-Бенхема, зателефонувавши перед тим начальникові поліції. Полковник Мелчетт був готовий до приїзду інспектора, але не до такого фамільярного знайомства, як: «Це Джозі, сер!» Начальник поліції холодно глянув на свого підлеглого. Йому здалося, що в Слека не всі дома. Виручила молода жінка, яка щойно вийшла з машини.