Уилки Коллинз - Жінка у білому (на украинском языке)

— Ніякий він мені не приятель! — нетерпляче урвав мене Песка. — Сьогодні я його бачив уперше і востаннє.

— Боюсь, він вам приніс лихі вісті?

— Жахливі, Волтере! Вертаймося в Лондон — я не хочу лишатися тут, я шкодую, що взагалі приїхав. Як тяжко гнітять мене нещастя моєї юності! — сказав він, одвертаючись до стіни. — Вони й досі невідступно зі мною. Я намагаюсь про них забути, та вони не забувають мене!..

— Ми можемо виїхати лише післяобід, — відповів я. — А тим часом чи не прогулялися б ви зі мною?

— Ні, друже мій, я почекаю вас тут. Але їдьмо сьогодні ж, прошу вас! Вернімося в Лондон!

Запевнивши його, що він сьогодні ж поїде з Парижа, я пішов собі. Напередодні ввечері ми умовились, що зійдемо на вежу собору Паризької богоматері, взявши за гіда шляхетний роман Віктора Гюго. З усіх славетних пам'яток Парижа я найдужче хотів побачити Нотр-Дам і сам-один подався туди.

Я йшов до собору понад рікою. Дорогою мені довелося проходити повз морг — лиховісний паризький Дім мертвих. Біля входу гомоніла, хвилювалася велика юрба. Очевидно, там, усередині було щось таке, що збуджувало цікавість гулящої юрби, завжди жадібної до страшних видовищ.

Я проминув би те збіговисько й пішов би далі, до собору, коли б моєї уваги не привернула розмова двох чоловіків і жінки, які стояли найближче до мене. Вони-бо щойно вийшли з того приміщення й розповідали цікавим про небіжчика — чоловіка величезного зросту, із дивним знаком на лівій руці.

Почувши ці слова, я зараз же й став за тими, що йшли в морг. Коли через прочинені двері в готелі я почув Песчин голос, а потім побачив обличчя незнайомця, що пройшов повз мене до східців, у голові в мене промайнуло невиразне передчуття: щось сталось? А це вже сама істина відкрилась мені у випадкових словах, що влетіли мені у вуха. Інша помста, не моя, ішла назирці за цим приреченим чоловіком від Оперного театру до дверей його лондонського дому, а звідтіля — до його паризької криївки. Інша помста, не моя, прикликала його до відповіді й скарала на смерть. Тієї миті, коли в театрі я показав на нього Песці в присутності незнайомця, що його розшукував, — тієї миті вирішилась його доля. Мені згадалась моя душевна боротьба, яку я вів із самим собою, коли граф і я стояли віч-на-віч у його домі. Згадалось, як я дозволив йому вислизнути від мене, і я здригнувся від того спогаду.

Повільно, дрібненькими кроками просувався я вперед разом із натовпом, усе ближче й ближче до великої скляної перегородки, що відділяє в моргу мертвих від живих, — ближче й ближче, аж поки опинився в другій шерензі глядачів і зміг через плечі передніх зазирнути туди.

Він лежав — нікому не потрібний, нікому не відомий, виставлений напоказ нешанобливо-цікавому натовпу роззяв. Такий був страшний кінець того довгого життя, що зневажило вділені йому таланти й проминуло в безсердечних злочинствах! Застигле в суворій тиші вічного покою, обличчя його — масивне, широке, владне — виглядало таким величавим, що щебетливі французки довкола мене сплескували руками й вигукували дзвінким хором: «Ах, що за вродливий чоловік!» Убитий він був кинджалом просто в серце. На його тілі не було виявлено більш ніяких слідів насильства, окрім рубця на лівій руці. На тому самому місці, де я бачив випечене тавро на Песчиній лівій руці, у нього були два глибокі порізи у вигляді літери Т, які цілком сховали знак Братства. Його одежа, що висіла над ним угорі, свідчила, що він усвідомлював небезпеку, яка йому загрожувала, — він був у вбранні простого французького робітника. Хвилину, не довше, змушував я себе дивитися на нього крізь скло. Більш ніяких прикмет я не можу описати, бо нічого більше й не бачив...

Згодом, від Пески та з інших джерел, я довідався про деякі подробиці його смерті й наведу їх тут, перш ніж облишити цю тему.

Тіло його витягли з Сени, в тому самому одязі, про який я сказав. При ньому не було нічого, що могло б допомогти визначити його ім'я, суспільне становище чи місце проживання. Рука, що уразила його, безслідно щезла; обставини, за яких його вбито, зосталися нерозгадані. Хай інші самі зроблять свої висновки про це таємниче вбивство, як я зробив свої. Можу тільки сказати, що чоловік із рубцем на щоці був членом Братства (він вступив до нього вже після того як Песка виїхав з Італії), а два порізи у вигляді букви Т означали італійське слово «traditore», тобто «зрадник». Закон Братства покарав зрадника. Оце й усе, що я знаю про загадкову смерть графа Фоско.