Артур Дойл - Пригоди Шерлока Холмса. Том 1

RACHE

— Що ви про це скажете?! — вигукнув детектив, мов штукар у вертепі. — Це найтемніший закуток у кімнаті, й нікому не спало б на думку зазирнути сюди. Убивця — чоловік чи жінка — написав це своєю власною кров’ю. Погляньте-но: тут пляма — кров текла по стіні! Принаймні це не самогубство. А чому вбивця обрав саме цей куток? Зараз я скажу вам. Бачите недогарок на каміні? Коли він горів, цей куток був найсвітлішим, а не найтемнішим.

— Добре, напис ви знайшли, а як ви його розтлумачите? — зневажливо кинув Ґреґсон.

— Як? А ось як: убивця хотів написати жіноче ім’я «Рейчел», але не встиг закінчити — щось, мабуть, йому завадило. Запам’ятайте мої слова: рано чи пізно з’ясується, що тут замішана жінка на ім’я Рейчел. Смійтеся собі на здоров’я, містере Шерлоку Холмсе. Ви людина розумна, кмітлива, але врешті-решт старий пес-нюхач зробить усе незгірш!

— Вибачайте! — мовив мій приятель, що роздратував чоловічка своїм вибухом сміху. — Звичайно, честь цього відкриття належить вам і більш нікому, і напис, безперечно, зробив другий учасник нічної драми. Я ще не встиг оглянути цю кімнату і з вашого дозволу розпочну це зараз.

Сказавши це, він дістав з кишені рулетку й велику круглу лупу. З цими двома знаряддями він почав мовчки ходити по кімнаті, раз у раз зупиняючись і стаючи на коліна; одного разу він навіть ліг на підлогу. Він так захопився своєю роботою, що зовсім, здавалося, забув про нас, а ми чули то бурмотіння, то стогін, то легенький свист, то схвальні і радісні вигуки. Я дивився на нього, й мені мимоволі спадало на думку, що зараз він схожий на чистокровного, добре вишколеного гончака, який нишпорить туди-сюди лісом, скімлячи з нетерпіння, поки не натрапить на загублений слід. Хвилин з двадцять, а може й більше, він продовжував свої пошуки, старанно виміряючи відстань між якимись непомітними мені слідами, і часом — так само незрозуміло для мене — щось міряв рулеткою на стіні. В одному місці він обережно підібрав з підлоги грудочку сірого пилу й сховав її в конверт. Насамкінець він розглянув крізь лупу напис на стіні, найуважніше роздивляючись кожну літеру. Зробивши це, він, напевно, зостався задоволеним, бо поклав рулетку й лупу назад до кишені.

— Кажуть, нібито геній — це нескінченна витривалість, — зауважив він, усміхаючись. — Дуже невдале визначення, але детективові якраз пасує.

Ґреґсон з Лестрейдом спостерігали за маневрами свого колеги-аматора з неприхованою цікавістю, хоч і дещо зверхньо. Вони, напевно, не могли оцінити того, що почав розуміти я: найдрібніші дії Шерлока Холмса служили якійсь певній і практичній меті.

— Що ви про це скажете, сер? — спитали обидва.

— Не хочу відбирати у вас слави щодо розкриття цього злочину, — зауважив мій приятель, — тож не дозволю собі давати вам поради. Ви обидва так добре працюєте, що мені недоречно буде втручатися. — В голосі його почулося відверте кепкування. — Якщо ви повідомите мене про подальше ваше розслідування, — вів далі він, — я радий буду допомогти вам, чим зможу. А тим часом я хотів би поговорити з констеблем, що знайшов труп. Скажіть мені, будь ласка, його ім’я та адресу.

Лестрейд зазирнув у записник.

— Джон Ренс, — відповів він. — Зараз не на посту. Адреса – Одлі-Корт, 46, Кенинґтон-Парк-Ґейт.

Холмс занотував адресу.

— Ходімо, докторе, — мовив він до мене. — Вирушаймо просто до нього. А вам я скажу одну річ, що може придатися на слідстві, — звернувся він до детективів. — Це, безперечно, вбивство, і вбивця — чоловік. На зріст він трохи нижчий від шістьох футів, у розквіті літ, ноги має замалі для такого зросту, взуває важкі черевики з тупими передами й палить трихінопольські сигари. Він і його жертва приїхали сюди в чотириколісному кебі, запряженому конем з трьома старими підковами та однією новою — на правій передній нозі. Судячи з усього, в убивці червоне обличчя й дуже довгі нігті на правій руці. Це дрібниці, але вони можуть стати вам у пригоді.

Лестрейд із Греґсоном, недовірливо посміхаючись, перезирнулися.

— Якщо цей чоловік убитий, то яким чином? — спитав один з них.

— Отрута, — коротко відповів Шерлок Холмс і пішов з кімнати. — Ще одна річ, Лестрейде, — додав він, обернувшись з порога. — «Rache» по-німецькому — «помста», тож не марнуйте часу на розшуки міс Рейчел.

Випустивши цю парфянську стрілу, він пішов, а обидва суперники дивилися йому вслід, роззявивши роти.

Коли ми покинули будинок номер 3 в завулку Лористон-Ґарденс, була вже перша година. Шерлок Холмс повів мене до найближчої поштової контори й послав довгу телеграму. Потім викликав кеб і звелів візникові їхати за адресою, що її дав нам Лестрейд.