Агата Кристі: Вбивство у Східному Експресі

— Мсьє, ваш багаж перенесено до купе номер 1, купе мсьє Бука.

— А де ж він?

— Він перейшов у щойно причеплений вагон, який прибув з Афін.

Пуаро пішов шукати свого товариша. Мсьє Бук одразу запротестував:

— Нічого страшного. Тут значно зручніше. Ви ж їдете до Англії, тому вам краще їхати у вагоні, що прямує до Кале. Мені комфортно й тут. Цей вагон зовсім порожнім — лише я та лікар з Греції. Що за день! Вони кажуть, що такого снігопаду не було вже декілька років. Маю надію, що ми не застрягнемо. Зізнаюся, мене це дещо тривожить.

Згідно графіку, о 9:15 потяг вирушив і, побажавши доброї ночі своєму приятелю, Пуаро пішов коридором через увесь вагон до свого, який розташовувався через один, після вагону-ресторану.

На другий день подорожі усі почувалися значно розкутіше. Полковник Арбетнот стояв поблизу дверей та розмовляв із Мак-Квінном. Коли Мак-Квінн помітив Пуаро, він забув, про що говорив і виглядав дуже здивованим.

— Як? — він здивовано запитав. — Я думав, що ви вийшли. Висказали, що виходите в Белграді.

— Ви мене невірно зрозуміли, — відповів Пуаро. Як я пам’ятаю, коли ми розмовляли, потяг якраз рушив.

— Але ж ваш багаж? Він зник!

— Його перенесли в інше купе, от і все.

— А, зрозуміло.

Він продовжив свою розмову з Арбетнотом у той час як Пуаро пішов до себе. За два купе від свого літня американка, місіс Хаббард, спілкувалася з шведкою із вівцеподібним обличчям. У руках вона тримала стиснутий журнал.

— Ні, візьміть, люба, — сказала вона. — У мене є багато іншого для читання. Який жахливий холод! — Вона дружньо кивнула в напрямку Пуаро.

— Ви така люб’язна, — відповіла шведка.

— Будь ласка. Сподіваюся, що ви будете міцно спати і ваше самопочуття вранці буде значно кращим.

— Це все від холоду. Я собі зробила чашку чаю.

— У вас є аспірин? Справді? У мене є чимало. Добре, на добраніч, люба.

Після того, як інша жінка пішла, вона повернулася до Пуаро.

— Бідолашна шведка. Як я зрозуміла, вона місіонерка. Учителька. Прекрасна жіночка, але не дуже добре говорить англійською. Їй було дуже цікаво слухати про мою дочку.

Пуаро знав про доньку місіс Хаббард усе. Усі, хто розумів англійську, знав, що вона з чоловіком були в штаті великого американського коледжу в Сирії, що це перша подорож місіс Хаббард на схід і що турецькі залізниці такі погані.

Наступні за ними відчинилися і з них вийшов худий блідий лакей. Пуаро помітив всередині містера Ретчетта, що сидів на ліжку. Він теж помітив його і обличчя його стало значно злішим. Лакей зачинив двері.

Місіс Хаббард звернулася до Пуаро:

— Я страшенно його боюся! Не камердинера, іншого. Його господаря! Справді боюся. Щось із ним не те. Моя донька каже, що я маю прекрасну інтуїцію. «Коли мама про щось здогадується, вона неодмінно права», — вона каже. У мене є щодо нього передчуття. Він у наступному купе і мені це не подобається. Я закрила двері, що сполучають наші купе минулої ночі. Я чула, як він смикав за клямку. І знаєте, я аж ніяк не здивуюся, якщо він виявиться вбивцею або грабіжником, про яких я читала. Можливо, я виглядаю дещо дивною, але так і є. Моя дочка казала, що це буде легка подорож, але я щось від неї не в захваті. У мене таке відчуття, що може трапитися будь-що. І як цей молодик працює його секретарем, не уявляю.

У коридорі з’явилися Мак-Квінн та полковник Арбетнот.

— Ходімо до мого купе, — промовив Мак-Квінн. — Ще далеко до півночі. Я хочу дізнатися про вашу службу в Індії.

Обоє чоловіків пішли далі до купе Мак-Квінна.

Місіс Хаббард побажала доброї ночі Пуаро.

«Я піду до себе та трохи почитаю», — сказала вона. — «На добраніч».

— Добраніч, мадам.

Пуаро увійшов у своє купе, яке було наступним після купе Ретчетта. Роздягнувшись, він ліг на ліжко, десь півгодини почитав і вимкнув світло.

Прокинувся він за декілька годин. Він прокинувся від якогось звуку — голосного крику, наче вереску, який був прикритий рукою. У цей час пролунав дзвінок.

Пуаро встав і увімкнув світло. Він помітив, що потяг стоїть — напевне, на станції.

Цей крик його збентежив. Він зрозумів, що звук лунав із купе Ретчетта — наступного купе. Відкривши двері, він побачив, як провідник поспішав коридором і постукав у купе Ретчетта. Пуаро залишив двері трішки відкритими та спостерігав. Провідник постукав вдруге. Продзвенів дзвінок і засвітилася лампа в іншому купе. Провідник поглянув через плече туди. У цей момент голос із наступного купе промовив: «cen'estrien. Jemesuistrompe».