Агата Кристі: Вбивство у Східному Експресі

— Це можливо, — зауважив мсьє Бук.

Пуаро поглянув на місіс Хаббард. «Так, мадам, ви хотіли сказати…»

— Точно не пам’ятаю, що я хотіла сказати. Думаєте, я теж забула перевести свого годинника?

— Ні, мадам. Гадаю, ви чули як чоловік пройшов повз ваше купе — але несвідомо. Після цього у вас був кошмар про нього ж — ви прокинулися й подзвонили у дзвінок.

— Гадаю, таке імовірно, — погодилася місіс Хаббард.

Княгиня Драгомирова дуже пильно дивилася на Пуаро. «А як ви поясните слова моєї покоївки?»

— Дуже просто, мадам. Ваша покоївка впізнала носовичок, який я їй показав. Вона намагалася вас захистити. Цей чоловік потрапив їй на очі — проте раніше, на станції Вінковці. Вона сказала, що бачила його годиною пізніше для того, щоб забезпечити вам алібі — начебто ходила вам набрати води.

Княгиня нахилила голову. «Ви усе передбачили, мсьє. Я — я в захваті.»

Настала тиша. І тут в один момент усі підскочили, коли лікар Константин раптово гепнув кулаком по столу.

— Ні, — сказав він. — Ні, ні, і ще раз ні! Це пояснення не витримує жодної критики. Воно суперечить десятках різних причин. Цей злочин не міг бути так скоєний — мсьє Пуаро прекрасно знає про це.

Пуаро повернув до нього голову. «Тоді, — розпочав він, — я запропоную вам друге рішення. Тільки відразу його не критикуйте. Потім ви з ним погодитеся.»

Він повернувся так, щоб бачити усіх присутніх.

— Є інше можливе пояснення цього злочину. Я розповім, як дійшов до нього.

Коли я почув усі ваші свідчення, я відкинувся на стільці, заплющив очі й почав мислити. Мою увагу зацікавило декілька моментів. Я їх виписав і показав своїм колегам. Дещо з того прояснилося — масна пляма на паспорті та інші. Я коротенько пробіжуся тими пунктами, що залишилися. Перша й найголовніша — це фраза, яку сказав мсьє Бук під час обіду в перший день нашої подорожі — що компанія, яка зібралася, така різноманітна — представлена різними прошарками та національностями.

Я з ним погодився, проте потім ця думка виринула в моїй голові, і я намагався уявити, де така ж сама компанія могла зібратися ще. Відповідь була єдина — лише в Америці. Тільки в Америці могла бути прислуга, скомпонована з різних національностей — водій-італієць, гувернантка з Англії, няня зі Швеції, покоївка-німкеня та інші. Все це привело мене до моїх «припущень» — що кожна персона була пов’язана з родиною Армстронгів, і мені, як режисеру, потрібно було знайти кожному своє місце. Насправді, це привело мене до цікавого й захопливого результату.

Також у моїй голові крутилися деякі суперечливі свідчення. Візьмімо перше — містера Мак-Квінна. Перша наша бесіда була нормальною. Але в другій він сказав доволі цікаву репліку. Я сказав, що ми знайшли записку, що приводить нас до справи Армстронгів. Він сказав: «Але, безумовно, — він зупинився на мить, — це було досить необережно з його боку».

Тоді я відчув, що він хотів сказати щось зовсім інше. Можливо, він хотів сказати: «Але, безумовно вона була спалена!» У такому разі Мак-Квінн знав про записку та про спробу її знищити — іншими словами, або він убивця, або співучасник. Прекрасно.

Тепер камердинер. Він сказав, що Ретчетт мав звичку приймати снодійне під час подорожей у потязі. Можливо й так, але чи приймав він снодійне тієї ночі? Пістолет під подушкою ясно говорить нам, що це не так. Ретчетт повинен був стояти на сторожі тієї ночі. Але якийсь препарат він повинен був прийняти без власного відома. Хто міг його підсипати? Або Мак-Квінн, або камердинер.

Тепер щодо свідчень містера Хардмана. Я повірив усьому, що він розповів про себе, але коли він почав говорити про те, що його найняв містер Ретчетт, його історія перетворилася на абсурд. Єдина можливість захистити Ретчетта полягала в тому, щоб провести ніч у його купе або в місці, де він точно міг бачити двері. Проте одна річ у його словах була важливою — що ніхто з іншої частини потяга не міг убити Ретчетта. Це обмежило коло підозрюваних до пасажирів вагону Стамбул — Кале. Спершу я не звернув на це суттєвої уваги, і вирішив подумати про це згодом.

Вам, напевно, відомо про слова, які я підслухав у розмові полковника Арбетнота а міс Мері Дебенхем. Дуже цікавим було те, що полковник називав її Мері та був до неї доволі близьким. Хоча він зустрів її лише декілька днів тому. Я знаю англійців такого типу, як полковник Арбетнот — навіть коли вони палко закохуються, то ніколи не роблять занадто швидких кроків до зближення від самого початку. Тому я вирішив, що вони знайомі тривалий час і лише вдають, наче нещодавно зустрілися. Також мене здивувала добра обізнаність із таким терміном «довгий дріт» щодо телефона. Хоча міс Дебенхем запевнила мене, що у Штатах не бувала.