Агата Крісті - Карибська таємниця

— Вона їй дуже подобалася. Я чула, як вона казала, що хоче купити таку саму. Певно, вона її й купила.

— То ось чому ми були обмануті…

Евелін не закінчила фразу, зловивши на собі пильний погляд міс Марпл.

— Хтось повинен повідомити її чоловіка.

На мить запала мовчанка, потім Евелін сказала:

— Гаразд, я його повідомлю.

Вона обернулася й пішла геть між пальмами. Міс Марпл якусь мить стояла нерухомо, а тоді злегка обернула голову й покликала:

— Полковнику Гілінґдон!

Едвард Гілінґдон вийшов із-за дерев, що були в неї за спиною, і став поруч із нею.

— Ви знали, що я тут?

— Ви відкинули тінь, — сказала міс Марпл.

Вони стояли якусь хвилину мовчки.

Він сказав, так, ніби звертався до самого себе:

— Отже, у кінцевому підсумку її прізвисько не виправдало себе.

— Я думаю, ви радий, що вона померла?

— А це вас шокує? Гаразд, не стану заперечувати. Я радий, що вона померла.

— Смерть часто буває найкращим розв'язанням проблем.

Едвард Гілінґдон повільно обернув голову. Міс Марпл зустріла його погляд спокійно й твердо.

— Якщо ви думаєте…

У його тоні прозвучала несподівана погроза, і він ступив крок до неї.

Міс Марпл спокійно сказала:

— Ваша дружина через мить буде тут із містером Дайсоном. Або з'явиться містер Кендел із доктором Ґремом.

Едвард Гілінґдон розслабився. Він відвернув голову і став дивитися на мертву жінку.

Міс Марпл тихенько відійшла вбік. Незабаром її кроки прискорилися.

Дійшовши до свого бунгало, вона зупинилася. Саме тут вона сиділа в той день, коли розмовляла з майором Полґрейвом. Саме тут він нишпорив у своєму гамані, шукаючи фотографію вбивці…

Вона пригадала, як він підняв погляд і як раптом побагровіло його обличчя. «Таке потворне, — як сказала сеньйора де Каспеаро. — У нього було лихе око».

Лихе око… Око… Око…

Попри всі тривоги та біганину вночі містер Рейфаєл нічого не чув.

Він міцно спав у ліжку, тонко посвистуючи носом, коли раптом відчув, як чиїсь руки схопили його за плечі й ґвалтовно струснули.

— Хто там, чорт забирай?

— Це я, і якби ми жили в стародавній Греції, то я сказала б: «Це я — Немезида!» Саме так називали греки богиню помсти, якщо не помиляюся.

Містер Рейфаєл, наскільки міг, підняв своє хирляве тіло над подушками. Він витріщився на неї. Міс Марпл, стоячи в місячному світлі, з головою, закутаною в пухнастий шарф зі світлої рожевої вовни, була настільки не схожа на постать Немезиди, наскільки це можна собі уявити.

— То ви Немезида, кажете? — запитав містер Рейфаєл після хвилинної мовчанки.

— Сподіваюся нею стати — якщо ви мені допоможете.

— А чи не пояснили б ви мені більш зрозуміло, чому ви вдерлися до мене посеред ночі й чого ви від мене хочете?

— Я вважаю, нам треба діяти швидко. Дуже швидко. Яка ж я була дурна! Я повинна була на самому початку зрозуміти, про що йдеться. Адже все так просто.

— Що саме так просто і про що ви говорите?

— Ви багато чого проспали, — сказала міс Марпл. — Знайдено труп. Спочатку ми думали, що то тіло Молі Кендел, але то була Лакі Дайсон. Утоплена в струмку.

— Лакі, еге? — перепитав містер Рейфаєл. — Утоплена в струмку? Вона сама втопилася чи хтось її втопив?

— Хтось її втопив, — сказала міс Марпл.

— Розумію. Принаймні, думаю, що розумію. Тому ви й кажете, що все так просто? Ґреґ Дайсон був у нас першим кандидатом на вбивцю, і він ним і виявився. Так? Ви про нього думаєте? І боїтеся, щоб він не вийшов сухим із води?

Міс Марпл набрала повні груди повітря.

— Містере Рейфаєл, ви мені довіряєте? Ми повинні попередити вбивство, яке ось-ось буде скоєне.

— Я думав, ви сказали, воно вже скоєне.

— Це вбивство скоєне помилково. Інше вбивство може бути скоєне щохвилини. Не можна гаяти ні секунди. Ми повинні йому перешкодити. Рушаймо негайно.

— Вам дуже легко так говорити, — сказав містер Рейфаєл. — Рушаймо, кажете? А як я можу кудись рушати? Адже я не можу навіть ходити без сторонньої допомоги. Як ми з вами зможемо перешкодити вбивству? Вам близько ста років, а я старий і безпорадний каліка.

— Я подумала про Джексона, — сказала міс Марпл. — Адже Джексон зробить усе, що ви йому накажете, чи не так?

— Авжеж, зробить, — сказав містер Рейфаєл. — А надто якщо я пообіцяю, що його зусилля будуть добре оплачені. Ви цього хочете?

— Так. Накажіть йому піти зі мною й виконувати все, що я йому накажу.