Агата Кристі - Гра дзеркал

— Як Джонні Бекгаус, — подумала міс Марпл, яка завжди мала напоготові низку аналогій, узятих із життя мешканців її рідного села Сент-Мері-Мід.

«А я бачив вас учора вночі», — так полюбляв казати Джонні кожному, кому хотів зіпсували настрій.

І майже завжди домагався уcnixy. Просто дивовижно, скільки людей, подумала міс Марпл, бували в таких місцях, де їм не хотілося, аби хтось їх побачив!

Вона викинула Джонні з голови й зосередила всі свої думки на тому туманному «щось», яке розбудило до життя розповідь Алекса про зауваження інспектора Кері. Це зауваження підказало Алексові якусь думку. Вона не була переконана, що воно не підказало якусь думку і їй. Ту саму думку? Чи якусь іншу?

Вона стояла там, де щойно стояв Алекс Рестарік. Вона повторювала подумки: «Це не справжня зала. Це лише картон, полотно й дерево. Це театральна сцена…» Уривки фраз пролітали крізь її розум: «Ілюзія» — «В очах публіки» — «Вони відводять людям очі…» Прозорі чаші із золотими рибками… довгі кольорові стрічки… жінки, які зникають несподівано… Мистецтво фокусника, який уміє відвернути увагу глядачів…

Щось пробудилося в її свідомості — якась картина — щось сказане Алексом… щось ним описане… Засапаний констебль Доджет… Засапаний… Щось зсунулося в її уяві й несподівано картина повністю прояснилася…

— Ну, звичайно ж! — сказала міс Марпл. — Ось як воно було…

— Ой, Воллі, як ти мене налякав!

Джіна, яка виринула з темряви, що панувала навколо театру, відстрибнула назад, коли постать Воллі Хада чітко проступила в сутінках, які висіли в залі. Ще не було поночі, але в тьмяному світлі, яке швидко згасало, речі втрачали свою реальність і набували фантастичних, примарних обрисів.

— Що ти тут робиш? Ти ж ніколи не приходиш до театру, як правило.

— А може, я шукав тебе, Джіно? Це ж те місце, де ти найімовірніше можеш бути, хіба ні?

Лагідний, злегка протяглий голос Воллі не мав якогось особливого призвуку, але Джіна здригнулася.

— Тут моя робота, і я її люблю. Я люблю атмосферу, яка пахне фарбою й полотном, люблю бути в оточенні декорацій.

— Так. Для тебе це багато означає. Я бачу. Скажи мені, Джіно, скільки ще триватиме це розслідування?

— Допити закінчаться завтра, але загалом слідство триватиме ще тижнів зо два. Принаймні так дав нам зрозуміти інспектор Кері.

— Два тижні, — замислено сказав Воллі. — Зрозуміло. Ну, хай навіть три тижні, а потім ми будемо вільні. І тоді я повертаюся у Штати.

— Але ж я не можу так раптом звідси зірватися! — вигукнула Джіна. — Я не можу покинути бабусю. І ми зараз працюємо над двома новими спектаклями.

— Я не сказав ми . Я сказав, що я повертаюся.

Джіна замовкла й подивилася на чоловіка. У напівтемряві він здавався дуже великим. Велика, спокійна постать, і їй навіть привиділося в ній щось погрозливе… Ця постать ніби нависала над нею. І погрожувала їй — чим погрожувала?

— То ти не хочеш, щоб я поїхала з тобою? — запитала вона невпевненим голосом.

— Я цього не сказав.

— Тобто тобі байдуже, чи поїду я з тобою, чи ні? Так я маю тебе розуміти?

Вона несподівано розсердилася.

— Послухай-но, Джіно. Пора вже нам поговорити відверто. Ми небагато знали одне про одного, коли побралися, ми майже нічого не знали про походження одне одного, про наших родичів. Ми думали, це не має ваги. Ми думали, головне в тому, шо нам добре разом. Але тепер завіса першої дії нашого спільного з тобою життя опустилася. Твої рідні були — і є — невисокої думки про мене. Можливо, вони мають слушність. Я їм чужий. Але якщо ти думаєш, що я й далі стовбичитиму тут, як ідіот, і слухняно робитиму те, що мені накажуть робити в цьому божевільному домі, то ти подумай тричі! Я хочу жити у своїй країні й робити те, що я хочу й можу робити. Мій ідеал дружини — це жінка, яка колись прийшла на наші землі з першими поселенцями, жінка, готова здолати будь-які труднощі, готова кинути виклик незнайомій країні, небезпекам, ворожому середовищу… Мабуть, було б забагато просити від тебе такого, але мені потрібне або це, або нічого! Можливо, я припустився помилки, коли умовив тебе одружитися зі мною. Якщо так, то тобі ліпше звільнитися від мене й розпочати нове життя. Вирішуй сама. Якщо ти віддаєш перевагу котромусь із цих богемних хлопчиків — то це твоє життя, і ти маєш право на вільний вибір. Але я повертаюся додому.

— Я думаю, ти справжня свиня, — сказала Джіна. — Мені дуже добре тут.