Агата Кристі - Гра дзеркал

— Не помітили? Чому не помітили?

— Бо тут відбувалося дещо інше… — сказала Джіна з відтінком вагання в голосі.

— Ще б пак не відбувалося, — із притиском сказав Волтер.

Джульєта Белвер увійшла до зали через двері з бібліотеки.

— Містер Сероколд запропонував, щоб усі ми чекали в бібліотеці. Це буде зручно для поліції. І для всіх інших, крім місіс Сероколд. Ти пережила великий шок, Каро. Я наказала наповнити кілька пляшок гарячою водою, щоб покласти тобі в ліжко. Відведy тебе й…

Підвівшись на ноги, Кері Луїза похитала головою.

— Я повинна спершу побачити Кристіана, — сказала вона.

— О, ні, люба, не треба. Не псуй собі настрій…

Кері Луїза дуже лагідно відтрутила її вбік.

— Люба Джоллі, ти не розумієш.

Вона розглянулася навкруги й покликала:

— Джейн!

Міс Марпл уже підходила до неї.

— Ходімо зі мною, ти не проти, Джейн?

Вони рушили удвох у напрямку дверей. Доктор Мейверік, заходячи, мало не зіткнувся з ними.

Міс Белвер вигукнула:

— Докторе Мейверік! Зупиніть її. Вона хоче вчинити велику дурницю.

Кері Луїза спокійно подивилася на молодого лікаря. Вона навігь легко всміхнулася.

Доктор Мейверік запитав:

— Ви хочете піти туди — й побачити його?

— Я повинна.

— Розумію. — Він відступив убік. — Якщо ви вважаєте це своїм обов'язком, місіс Сероколд, то йдіть. Але потім, будь ласка, підіть ляжте й дозвольте, щоб міс Белвер доглянула за вами. У першу мить ви, можливо, не відчуєте шоку, але запевняю вас, що потім ви відчуєте його.

— Атож. Гадаю, ви маєте рацію. Я буду розважлива. Ходімо, Джейн.

Дві жінки вийшли у двері, проминули внизу головні сходи, пройшли коридором повз їдальню, яка була праворуч, і подвійні двері, що вели до кухонних приміщень ліворуч, повз бічні двері, що виводили на терасу, й підійшли до дверей, за якими було оздоблене дубом помешкання, надане в розпорядження Кристіана Гульбрандсена. То була кімната, обставлена радше як вітальня, а не як спальня, де з одного боку стояло в алькові ліжко, а з другого були двері, що виводили до перевдягальні та ванної кімнати.

Кері Луїза зупинилася на порозі. Кристіан Гульбрандсен сидів за великим письмовим столом із червоного дерева, на якому стояла перед ним невеличка портативна друкарська машинка. Він сидів там тепер, але перехилився набік на стільці. Високі підлокітники стільця перешкодили його тілу сповзти на підлогу.

Льюїс Сероколд стояв біля вікна. Він трохи відхилив штору й дивився в ніч.

Він обернувся і спохмурнів.

— Моя люба, тобі не слід було приходити.

Він підійшов до неї, і вона простягла руку до нього. Міс Марпл відступила на крок або два.

— Ні, Льюїсе. Я повинна була — побачити його. Людина має знати, що діється в її домі.

Вона повільно підійшла до письмового столу.

Льюїс сказав застережним тоном:

— Нічого не торкайся. Поліція повинна побачити все в такому вигляді, в якoму ми його знайшли.

— Звичайно. Отже, його хтось умисне застрелив, так?

— О, так. — Льюїс Сероколд здавався трохи здивованим, що таке запитання взагалі йому поставили. — Хіба ти сумніваєшся в цьому?

— Та ні, власне Кристіан не міг накласти на себе руки, і він був такий досвідчений чоловік, що про нещасливий випадок говорити тут не доводиться. Тому з усіх можливих залишається тільки один варіант, — вона на мить завагалася, — вбивство.

Вона обійшла стіл і стояла, дивлячись згори вниз на мертвого чоловіка. На її обличчі був вираз смутку й любові.

— Любий Кристіан, — сказала вона. — Він був завжди добрий до мене.

Вона лагідно доторкнулася пучками пальців до маківки його голови.

— Царство тобі небесне і спасибі тобі, дорогий Кристіане, — сказала вона.

Льюїс Сероколд заговорив, і в його голосі прозвучало більше емоцій, аніж міс Марпл будь-коли чула від нього раніше:

— Я хотів би, аби Бог допоміг мені вберегти тебе від цього Керолайн.

Його дружина лагідно похитала головою.

— Ніхто не спроможний уберегти нікого ні від чого, — сказала вона. — Правді завжди доводиться дивитися у вічі — раніше чи пізніше. І тому краще зробити це якнайраніше. Тепер я піду й ляжу. Ти, звичайно, залишишся тут, Льюїсе, поки приїде поліція.

— Так, залишуся.

Кері Луїза обернулася, й міс Марпл обняла її за плечі.

Інспектор Кері та його команда знайшли міс Белвер саму-одну у Великій Залі, коли прибули.

Вона сама під йшла до них.

— Я Джульєта Белвер, компаньйонка і секретар місіс Сероколд.