Агата Кристі - Гра дзеркал

— Усе гаразд, моя люба, — сказав він. — Ти чуєш, моя найдорожча, зі мною все гаразд.

— А ми думали, він вас застрелив, — сказала міс Белвер хрипким голосом.

Льюїс Сероколд спохмурнів. Він сказав із легким роздратуванням у голосі:

— Звісно, він мене не застрелив.

Тепер вони змогли заглянути в кабінет. Едгар Лоусон лежав на підлозі, біля письмового столу. Він схлипував і важко дихав. Револьвер лежав на підлозі, там, де він випав із його руки.

— Але ж ми чули постріли, — сказала Мілдред.

— О, так, він вистрелив двічі.

— І не влучив у тебе?

— Звісно, він не влучив у мене, — сердито кинув Льюїс.

Міс Марпл не вважала що це «звісно» прозвучало доречно Адже постріли було зроблено з дуже близької відстані.

Льюїс Сероколд промовив роздратованим голосом:

— Де Мейверік? Нам потрібен Мейверік.

Міс Белвер сказала:

— Я приведу його. Мені зателефонувати також у поліцію?

— У поліцію? Звісно, ні.

— Ні, ми таки повинні зателефонувати в поліцію, — промовила Мілдред. — Він небезпечний.

— Дурниці, — сказав Льюїс Сероколд. — Бідолашний хлопець. Хіба він здається вам небезпечним?

У цю хвилину він і справді нікому не міг здатися небезпечним. Він здавався дуже юним, патетичним і досить бридким.

Його голос утратив свій дбайливо опрацьований тон.

— Я не хотів, — простогнав він. — Я не знаю, що на мене найшло, чому я молов таку нісенітницю, мабуть, я збожеволів.

Мілдред пирхнула.

— Я й справді, мабуть, збожеволів. Я не хотів. Повірте мені, містере Сероколд, я справді не хотів.

Льюїс Сероколд поплескав його по плечу.

— Усе гаразд, мій хлопче. Ти ніякої шкоди не наробив.

— Я міг убити вас, містере Сероколд.

Волтер Хад перейшов кімнату й пильно оглянув стіну за письмовим столом.

— Кулі увійшли тут — мовив Хад. Опустив погляд на стіл і на стілець за ним. — Він ледь не влучив, — сказаз він похмуро.

— Я втратив голову. Не розумів, що роблю. Я думав, він позбавив мене моїх прав. Я думав.

Міс Марпл втрутилася в розмову зі своїм запитанням яке вона хотіла поставити вже якийсь час тому:

— Хто вам сказав, — запитала вона, — що містер Сероколд — ваш батько?

Лише на якусь секунду лукавий вираз з'явився на обличчі Едгара. Він промайнув там і миттю зник.

— Ніхто, — сказав він. — Це просто спало мені на думку.

Волгер Хад дивився на револьвер, що лежав на підлозі.

— Де в біса ти взяв цього пугача? — запитав він.

— Пугача? — перепитав Едгар, витріщившись на револьвер.

— Він дуже схожий на мого пугача, — сказав Волтер. Він нахилився й підняв пістолет. — Чорти б його взяли, це справді він! Ти вкрав його з моєї кімнати, ти, мерзенна гнидо!

Льюїс Сероколд став між зніченим Едгаром і розлюченим американцем.

— Ми розберемося з цим потім, — сказав він. — А ось і Мейверік. Огляньте його, будь ласка, Мейверіку.

Доктор Мейверік підступив до Едгара з виразом загостреної професійної цікавості.

— Так не годиться, Едгаре, — сказав він. — Так не годиться, щоб ти знав.

— Він небезпечний псих, — гостро кинула Мілдред. — Він стріляв із револьвера й не тямився від люті. Він мало не влучив у мого вітчима.

Едгар заверещав, і доктор Мейверік сказав із докором у голосі:

— Обережніше, місіс Стріт, я вас благаю.

— Мене вже нудить від усього цього. Нудить від того, що ви тут робите. Я вам кажу, що він — псих.

Одним стрибком Едгар вирвався від доктора Мейверіка й упав на підлогу до ніг Сероколда.

— Допоможіть мені. Допоможіть. Не дозволяйте їм забрати мене й замкнути. Не дозволяйте їм…

Неприємна сцена, подумала міс Марпл.

Мілдред промовила сердито:

— Кажу вам, він…

Її мати сказала заспокійливим тоном:

— Будь ласка, Мілдред. Не тепер. Він страждає.

Волтер пробурчав:

— Він страждає так його перетак! Усі вони тут психовані.

— Я займуся ним, — сказав доктор Мейверік. — Ходімо зі мною, Едгаре. Я дам тобі снодійне, ти добре виспишся, а вранці ми про все поговоримо. Ти довіряєш мені, чи не так?

Зіп'явшись на ноги й тремтячи трохи, Едгар з сумнівом подивився на молодого лікаря, а потім на Мілдред Стріт.

— Вона сказала, що я псих.

— НІ, ні, ти не псих.

У залі затупотіли кроки міс Белвер. Вона увійшла з міцно стиснутими губами й червоним обличчям.

— Я зателефонувала в поліцію, — сказала вона похмуро. — Вони будуть тут через кілька хвилин.

Кері Луїза скрикнула: «Джоллі!» з переляком у голосі.

Едгар настрахано заскиглив.

Льюїс Сероколд сердито насупився.